Віта Ностра. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      – Можемо, – легко погодився Кравець. – Коли дитину вчать ходити на горщик, ніхто ж не питає її згоди, правда?

      Ліза постояла ще – і сіла. Відповідь Кравця її приголомшила. Саша мовчки перезирнулася з Костею.

      – Продовжуємо, – незворушно повідомив Кравець. – Ви – група «А» першого курсу. Я вестиму у вас спеціальність – теоретичні лекції плюс індивідуальні заняття. З кожним новим семестром робота ускладнюватиметься, згодом з’являться інші спеціальні дисципліни. Врахуйте, що фізкультура в нашому виші – профілюючий предмет, з усіма наслідками, що з цього випливають. Окрім того, в першому семестрі вам доведеться вивчати філософію, історію, англійську та математику. У школі більшість із вас навчалися добре, тому простого виконання домашніх завдань з цих предметів буде досить… Чого, на жаль, не можна сказати про спеціальність. Вам буде важко. Особливо спочатку.

      – Ви вже нормально нас залякали, – сказав хтось із задніх рядів.

      – Руку, Ковтун, спочатку рука, потім ваше міркування. На майбутнє: за порушення дисципліни видаватиметься додаткове завдання зі спеціальності. Ясно?

      Тиша.

      – Добре. Зі вступною частиною принаймні закінчили. Починаємо заняття. Кострицький, будьте ласкаві – візьміть крейдуй намалюйте на дошці горизонтальну риску.

      – Посередині? – вирішив уточнити Костя.

      Кравець глянув на нього поверх окулярів. Костя, потупившись, узяв крейдуй старанно провів пряму лінію од краю й до краю дошки.

      – Дякую, сідайте. Група, дивимося на дошку. Що це?

      – Обрій, – сказала Саша.

      – Може бути. Ще?

      – Натягнута мотузка, – припустила Ліз а.

      – Дохлий черв’як, вид згори! – вирішив пожартувати Ігор Ковтун.

      Кравець посміхнувся. Узяв з полиці крейду, намалював метелика у верхній частині дошки. Унизу, під рискою, намалював такого самого, але пунктиром.

      – Що це?

      – Метелик.

      – Махаон.

      – Капусниця!

      – Проекція, – сказала Саша після коротенької паузи.

      Кравець глянув на неї з цікавістю.

      – Так. Що таке проекція, Самовій?

      – Зображення… чого-небудь на площині. Відбиття. Тінь.

      – Вийдіть сюди.

      Саша ніяково вибралася з-за стола. Кравець, безцеремонно взявши її за плечі, повернув лицем до групи; Саша встигла побачити здивований погляд Юлі Ґольдман, ледь презирливий – Лізин, зацікавлений – Андрія Короткова; у наступну секунду їй на очі опустилася чорна хустка, і стало темно.

      Хтось нервово хихикнув.

      – Що ви бачите, Самовій?

      – Нічого.

      – Зовсім нічого?

      Саша помовчала, боячись помилитися.

      – Нічого. Темрява.

      – Тобто ви сліпа?

      – Ні, – ображено сказала Саша. – Просто якщо СКАЧАТЬ