Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов

Чтение книги онлайн.

      Але те, що витворив «актор», що грав 1-го музику (я навіть його прізвища не буду називати) – це цілковитий сором. Людина очевидно зовсім забула, що він грає в театрі, та ще й в державному. Це – шарж, і шарж не тілько не дотепний, а навіть не чемний. «Гальорку», звичайно, він потішив, але це можна-ж зробити й инакше: нап’ясти на ярмарку халабуду тай «перекидаться» собі до схочу на «потѣху почтеннѣйшей публики». Коли він сам не розуміє, що робить, то режисьорові треба це припинити, ну хоть навіть збройною силою, як так не послухає. Бо це ж скандал! Єй-Богу, скандал!

      Взагалі вражіння від виконання дуже зле. І якби не чудова гра п. Левицького (сирота Іван), провал би був повний і безповоротний, п. Левицький актор, безумовно, інтелігентний, з искрою Божою. Не зважаючи на «слизьку» ролю, нігде навіть найменьшого натяку на шарж. Спокійно, витриманно і прекрасно грав він і… врятував становище.

      Щира йому за це подяка, бо рятувавши становище, він рятував і рідне мистецтво і колишню славу театру Садовського.

      Дуже приємне вражіння робить п. Івлів у невеличкій ролі парубка.

      Я, єй-Богу, абсолютно не розумію, на віщо шановний М. К. Садовський написав цього листа. Що він хотів ним довести?

      Я ж і сам писав, що актори молоді, що вони виграються, що вони працюють над собою. А що його хвалили в Київі? Ну так що-ж?

      – Добре, значить, грали, то й похвалили.

      – Що ніхто з тих, що покинули трупу, ніколи в цій п’єсі участь не брав?

      Ну так що-ж?

      Грали, значить, инші, що були в його трупі тоді.

      Отже, значить, ми з шановним М. К. щодо цього однаково думаємо.

      Образити, звичайно, я нікого не хотів і не хочу.

      Я лише констатував факт, під котрим М. К. підписується обома руками. А я зовсім не для цього писав. І якби М. К. уважно прочитав, він би зрозумів, для чого писано.

      А то він почав «захищати», а вийшло навпаки.

      Невже Ви, шановний М. К., вважаєте Ваших акторів за таких нездібних, що потрібно цілих 13 років під Вашим режисьорством, щоб вони добре грали?

      Що Ви, хай Бог милує?

      За віщо це Ви їх так?

      Я, наприклад, незважаючи на те, що, як Ви пишете, «кидаю образливі нарікання в молоді Ваші сили», і то гадаю, що вони у Вас кращі, ніж Ви про їх думаєте.

      В те, що вони повні любови до свого рідного краю й до мистецтва я вірю і за це годен їм кричати «Славу» без кінця, а не тільки добрим словом підтримати.

      Але за те, як вони грали «Дай серцю волю» – не можу. При всьому мойому бажанню.

      Коли вони будуть грати добре, хоч це навіть буде раніш 13 років, будемо підтримувати. І не хвалити, а дякувати. Розумієте, шановний М. К., – дякувати.

      – Що я, справді, гірший за инших, чи що?

      Яку СКАЧАТЬ