Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

      – Чого ж це так?

      – Бо нігде немає правди… немає добра… і землі нема… пропала! Ну й гуляй!

      – Та де ж твоя земля ділася?..

      – Де?.. взяли… одняли гаспидські п’явки… пропала!.. А земля пропала – все пропало.

      – Так, так, – підхопили двораки, – без землі – що?.. Без землі – життя нема!

      – Риба без води, а чоловік без землі – гине, – увернув Кулик по-письменному.

      – Еге ж, еге… А коли так – пий, поки п’ється, гуляй, поки гуляється! Без землі… все по боку! Нащо воно? Навіщо тепер корова, кобила, вівці?.. Га?.. Навіщо?.. Гуляй, душа, без кунтуша! – Та, бух! по столу кулаком…

      Стіл заходив ходором; чарки й пляшки заторохтали, одна чарка навіть упала додолу, під стіл, та ніхто не поліз її доставати: всі задивились на Чіпку… А він знову за своє:

      – Дядьку Якове! Ніхто не зна… о-ох! ніхто не зна… Прокляті! П’ятдесят рублів хотіли за землю… Не в землі сила, не в землі вона була… ні! Земля – що?.. Земля!.. Хліб родить, як коло неї походиш; хазяїном робить… Сказано: земля! А без землі – усе пропало… усе! – Чіпка придавив на останньому слові, повів грізно по хаті очима, заскреготав зубами, положив на стіл руки, схилив на них голову – та й притих…

      Люди дивувалися, поглядаючи на Чіпку, – дивувалися його непевним речам, а проте пили його горілку, поки до каплі випили. Тоді дехто давай рушати.

      – Ану, Микито, час додому! – каже, ледве стоячи на ногах, один кріпак до другого, що сидів та слухав, як Кулик розказував про Йосипа, запроданого братами… – Чув, Микито? рушай!

      – Підожди трохи, – одказує Микита.

      – Чого?.. Ходім, кажу, а то покину!.. їй-богу, покину!.. То й зостанешся з отим оселедьком рови лічити, дарма що він по-письменному балакає…

      А Кулик глянув на кріпака, похитав головою і залепетав:

      – Аще, аще, єда… єгда… бо… созда… мир… Сатанаїл заздрив. Согріши Адам з Ївою… нехай царствує!.. Людіє! од слуха зла не убоїмся…

      Микита прислухався. Оже, як почув, що це вже річ не про Йосипа, устав, вийшов за сусідом з хати… Хто тверезіший, собі став за шапку братись. А зосталися самі п’яниці. Той харчав, звалившись під лавкою; той сидів, обпершись спиною об косяк вікна, та здригував – замерз; а дехто виводив не своїм голосом якусь п’яницьку пісню – чи про «журбу впрямую», чи про неслухняну «долю»…

      Аж перед світом приплівся Чіпка додому, ледве на ногах стоячи – п’яний-п’яний, п’яніший землі…

      Як глянула Мотря на його, то й перелякалася…

      – Що це, сину?!. на яких це радощах?..

      Чіпка сів на лаві, схилив голову…

      – Де це твоя свитка, шапка?.. Заходив, кажеш, не тільки гроші, та й те…

      – Свитка?.. шапка?.. Нема!.. Нащо вони?.. Навіщо все, коли… у-у… у… – завів на всю хату, мотнув розкудланою головою, засвітив повними сліз очима.

      Материне СКАЧАТЬ