Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник). Панас Мирний
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник) - Панас Мирний страница 76
Название: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник)
Автор: Панас Мирний
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-966-03-5617-7
isbn:
– А де ж та правда, коли так?! – уголос подумав він.
Секретар зміряв його з голови до ніг своїм мишачим поглядом, котрий, здавалось, казав: «Ой, який же ти молодий та зелений!»
Чіпка глянув на секретаря: очима вони стрілись. Мишачий погляд не видержав палкого та гострого – і в одну мить перебіг на діло.
Знову мовчанка.
– Ну, чого ж ти стоїш?.. І мене не держи, й себе…
– Рука б мені одсохла от по сю!.. – скрикнув Чіпка, показуючи на лікоть правої руки, – та й повернув з хати, не доказавши.
– Ов-ва!!. – гукнув секретар услід йому. – Гарячий який… Гляди лиш, щоб не опікся! – докінчив він, ідучи за Чіпкою.
Судовики спершу витріщились на секретаря; потім провели очі на Чіпку.
Чіпка гордо й швидко йшов через хату. Він бачив, як усміхались судовики, переглядаючись між собою й показуючи очима на секретаря.
– Сутяжище! – бовкнув Чіпка вголос, вийшовши надвір. Кров прилила йому в голову; серце затіпалось; на виду зблід, а очі світили, як у вовка. Люди, глядя на його, розступалися; давали йому дорогу… Він потяг напрямки до Пороха.
– А що? – зустрів його Порох.
Чіпка ще хижіше засвітив очима.
– Проклятий!.. каторжний!.. недаром його в три погибелі скрутило…
– Як саме?
– Хоче п’ятдесят карбованців… За мою землю п’ятдесят карбованців!!. Хе-хе!!! І кари на вас немає.
– Отак воно завжди. Ти думаєш, як воно робиться?.. – підогріває Порох. – Не підмажеш – не поїдеш… Суха ложка рот дере… ка-хи!.. ка-хи!.. Бач, як дере в горлі… Хоч би промочити…
– А горілка є? – якось понуро спитав Чіпка.
– Кий біс, хоч би капелька… порожня пляшка… Бач! – І Порох показав над вікном порожню пляшку.
Чіпка мовчки витяг з кишені карбованця, кинув на стіл, а сам заходив з кутка в куток по хаті – хмурий, як ніч, німий, як домовина.
Порох обома руками схопив карбованця – та шморг з хати! Незабаром вернувся з веселим поглядом і веселою усмішкою на виду, а в руках – з повною пляшкою, солоною рибою-талавиркою й невеличкою паляницею…
– Не журись! – сказав він Чіпці. – Повна пляшка… Вип’ємо! – підсолодивши голос і на Чіпку глядячи, каже він. – Добре, що чортяка виніс кудись Гальку… Вип’ємо! га?..
Чіпка мовчав.
– Будьте здорові! – обернувся до його Порох і перехилив у рот чарку горілки.
– На здоров’я…
– А нашим ворогам на пропасть! – додав Порох, підносячи Чіпці повну чарку.
Чіпка випив і собі.
– Що, посолодшало?
– Кий біс!
– Випий ще – посолодшає…
Підносить Чіпці чарку… Той простяг був уже руку, щоб узяти, – та Порох вилив собі чарку в рот.
– А що, правда, гірко?! – сказав він, жартуючи. – Ну, на, на – підсолоди…
Чіпка випив і другу чарку… Посоловіло в віччю; вдарило в голову… Він заходив по хаті; розпустив язик, дав волю серцю, став батькувати, СКАЧАТЬ