Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861. Группа авторов
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - Группа авторов страница 45

Название: Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Автор: Группа авторов

Издательство: OMIKO

Жанр: Биографии и Мемуары

Серия: Бібліотека української літератури

isbn: 978-966-03-8951-9, 978-966-03-9123-9, 978-966-03-9165-9

isbn:

СКАЧАТЬ і всім людям, що так проплювали на його мисочку… Поглянь же незлим своїм оком на тую добру людину і посмійся тій кумедії, як баранча між вовками і само було здумало завити по-вовчому, а далі схаменулось, що неподоба. Така поворотка на добру стать стоїть того, щоб пересердіє змінити на милосердіє. Із ким на віку не траплялось помилиться то в слові, то в ділі. От хоть би і наш гарячий… Ну, да Господь і з ним, і з тим вельможним, і з лоцманом: щасти їм, Боже, на все добре, бо всі вони хочуть добра, і рвуться на добре, кожний по-своєму його розуміючи!..

      Скажи, лишень, мені, брате милий, про себе, про твої думки і пісні: чи вже ж таки справді не дозволяють їх видавати і друковати?.. Чув я, що якийсь паливода навіжений там за гряницею тобі підпакостив… Ну, да твоя ж збірка вийшла би із-під тутешньої цензури. Нехай би хоть сам ясновельможний шеф жандармів процензурував із своїми многоочитими архіянголами… Не все ж у тебе таке, що не можна пропускати; половина більша такого, що і ваш гасило Мацкевич, і московський Безсомикін підпишуть: «Печатать позволяється!». Ну, з таких невинних баранчат і нехай буде твоя збірка тепер; а що таке є в тебе, що скаче, як кізки, те нехай з Богом вилежується собі, як льон добрий! – Ой як рада б була вся Україна, да й Московщина, побачити твою ватагу; я б і в епіграф поставив над нею вівчарську пісню:

      Тереш, тереш, овечечки,

      Тереш, баранчата!

      За сим прощай, мій голубе сизий! Сердечне обнімаю тебе!

      Твій Максимович.

      Озовись до мене хоч інколи! Був я неділі з дві нездоров.

      P. S. А тії три пісні твої, що ти дав для «Русской беседы» («Вечір», «Пустка», «Муза») – чи дозволиш там печатать по прежньому твому слову? – Чув іще я, що Куліш буде видавать «Хату»: чи вже дозволеніє вийшло?.. Чи вже він і досі на мене сердиться, і не прочахнув? – А я, єй-богу, вже пересердився на його, і хоч зараз рад би подать руку йому, руку мирову, по-прежньому, од щирого серця: бо чи вже ж таки він і довіку буде дуться на мене, як легке під покришкою, бувши більш двадцяти годів мені до любові!

      Да й годі!

      313. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна

      6 грудня 1858. С.-Петербург

      Благородний мій єдиний друже!

      Де доткнеться до користі, до грошей, то я бачу, що твоя натура моїй сестра рідна, і соромлива, і боязлива. Чого се воно так? Мабуть, того, що гроші душу холодять, а наші душі бояться холоду. Повинно буть так. Кокарєв, як я бачу, забув про мої гроші, а нагадать йому нікому, проч тебе, а ти соромишся. Я думаю ось що зробить. Напиши ти Кокарєву письмо та й адресуй його на моє ім’я з передачею. Результат повинен буть такий: я получу свої гроші и лично познакомлюся з цим замечательним чоловіком. Добре було б, якби ти так зробив, або видумай лучше.

      Скажи мені, будь ласкав, що б з мене тепер було, якби був я оженився на моїй любій Тетясі? Пропащий чоловік, та й білш нічого.

      Не пишеш ти мені, чи був у тебе художник Раєв з моєю новою гравюрою. І чи бачився ти з СКАЧАТЬ