Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861. Группа авторов
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861 - Группа авторов страница 43
Название: Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861
Автор: Группа авторов
Издательство: OMIKO
Жанр: Биографии и Мемуары
Серия: Бібліотека української літератури
isbn: 978-966-03-8951-9, 978-966-03-9123-9, 978-966-03-9165-9
isbn:
Та йдучи колоски збирають,
Як тая доленька чужая…
І усміхнулася небога.
Прокинулась; нема нічого,
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила,
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.
Не здивуйте, який удався. Не забудьте ж, моя голубко сизая, моєї великої просьби і мене, искреннего вашого
Т. Шевченка.
С.-Петербург.
22 ноября
1858 года.
309. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка
Близько 22 листопада 1858. С.-Петербург
Дивуюсь я, читаючи Ваш лист, та й не надивуюсь: чого б то мені плисти з своїми віршами по суші під парусом! Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що? Парус у своєму універсалі перелічив усі народності, тільки забув про нашу, бо ми, бач, дуже одинакові, близькії родичі: як наш батько горів, так їх грівся!
Не годиться мені давать свої вірші під парус І того ради, що його надуває чоловік, которий вступивсь за князя, любителя хлости. Може, воно й до ладу по московській натурі, тілько ми сього не вподобали для свого люду, а вже коли в Москві даватимуть хлосту, то даватимуть і на Вкраїні. От що!
Іще блаженної пам’яті цар Микола постановив у військових артикулах, щоб москалів з українців більш карати соромом і картати словами або розумно вмовляти, аніж сікти різками. І той знав, що наш народ вийшов уже з того зросту, що їсти березову кашу, а хазяїн «Паруса», маючи нашу народність нізащо, думає, що для Хахлов усякий закон гряде!
Оттак-то! Не здивуйте, добродію, що не вволив я Вашої волі, ба діло се не мале; самі маєте розум.
Як будете писати, то поклонітесь од мене Вашому любому подружжю.
А се вже до Вас:
Учора я сказав Вам дещо про стихи, да й злякавсь, щоб Ви не прийняли того за вхибу своєму достоїнству поетичньому. Коли б хто інший написав Ваше слово до ляхів, то, може, високо я поставив би його – так, як Ви «Казаночок». Но Ви самі собі поставили таку високу міру в печатаних і ненапечатаних Ваших віршах, що й найплохший критик зуміє вказати, що нижче її, тої міри. Може, я помиляюсь, як дитина, судячи про Ваші вірші, да лучче ж Вам знать, що дітська моя думка од Вас не замкнута, ніж не знать, що справді в чоловіка на думці! У нашому малому товаристві повинна царствовати щира воля суда. Не всюди я те скажу про Марка Вовчка або про Вас, розбираючи Ваші писання, що скажу в своїй громаді, і з того щирого суду, мені здається, повинна вийти для нашої молодої словесності велика користь.
310. Марка Вовчка, М. І. Костомарова, П. О. Куліша, М. Номиса і Т. Г. Шевченка до редакції журналу «Русский вестник»
Листопад 1858. С.-Петербург
В № 21 вашего журнала вы представили первый пример общественного протеста русских литераторов против недостойного поступка «Иллюстрации». Много веков уже христианские нации, составляющие ныне Русскую империю, клеймят скитающееся по всему миру племя евреев именами злодеев, предателей, обманщиков, СКАЧАТЬ