П’ята жінка. Хеннинг Манкелль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ небо, вібруючи крилами, вирушає у щорічне паломництво. Пташині мандри до Мекки.

      Що таке людина проти нічного мандрівника? Одинокий дідуган, прикутий до землі? А проти високого неба, що пускається в далеку дорогу? Старий поет часто думав, що все це схоже на священнодійство. Він відправляє осінню літургію – стоїть у темряві й відчуває, як відлітають птахи. А коли настане весна, він знову вийде – зустрічати їх.

      Нічний лет був його релігією.

      Старий забарився в передпокої, поклавши руку на вішак. Тоді повернувся до вітальні й одягнув светр, що лежав на табуретці біля стола.

      Старітися означає, крім усякого іншого лиха, ще й набиратися мерзлякуватості.

      Він знову задивився на довершеного вірша, який лежав на столі. Елегія про середнього дятла. Вийшла така, як він і хотів. Може, випаде ще трохи пожити, щоб встигнути скласти вірші для десятої і останньої збірки? Її назва вже постала в голові.

      «Нічна літургія».

      Повернувшись до передпокою, поет одягнув куртку і нацупив кепку аж по очі. Тоді відчинив вхідні двері. Осіннє повітря повнилося запахом вологої глини. Він, зачинивши двері за собою, призвичаював очі до темряви. Сад безлюдний і занедбаний. У далині мріє відсвіт вогнів Істада. Сюди не доходить світло від найближчого сусіда, навколо панує пітьма. Небо зоряне й чисте. Тільки на обрії де-не-де нависають хмаринки.

      Цієї ночі над головою пролетять зграї птахів.

      Поет рушив. Проживав він у старовинній оселі – закритій садибі з трьох будівель. Четверта згоріла на початку століття. Він зберіг бруківку на подвір’ї, вклав чималі гроші на ретельне й регулярне оновлення житла. Після його смерті все це добро перейде як дар Лундському історично-культурному товариству. Поет не має ні жінки, ні дітей. Він продавав автомобілі й розбагатів. У нього були собаки. А тепер у нього над головою птахи.

      «Я ні за чим не шкодую, – думав він, ідучи стежкою до вишки, яку спорудив, щоб спостерігати перелітних птахів. – Ні за чим не шкодую, бо нема сенсу шкодувати».

      То була чудова вереснева ніч.

      І все-таки щось його непокоїло.

      Він пристав і прислухався. Але було чути тільки шум вітерцю. Старий ішов далі. Може, це біль непокоїть? Отой раптовий біль у спині? Неспокій породжується у власному тілі.

      Поет знову пристав. Обернувся. Нікого й нічого. Він один. Стежка вела вниз. Невдовзі вона приведе до пагорба. Перед самим пагорбом простягається широкий рів, через який він перекинув кладку. На вершині пагорба стоїть його вишка. Від неї до вхідних дверей його будинку – рівно двісті сорок сім метрів. Цікаво, скільки разів довелося пройти цією стежкою. Знаючи кожний її поворот, кожну ямку, він, проте, йшов повільно й обережно. Не хотів ризикувати падінням і переломом ноги. На старість крихкішають кості. Він це знав. Якби з переламаним стегном опинився в шпиталі, то помер би, не витримавши безділля на лікарняному ліжку. Почав би тоді СКАЧАТЬ