П’ята жінка. Хеннинг Манкелль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вдалося присилувати себе до роботи. За кілька годин він переглянув документи й дійшов до місця, на якому зупинився перед поїздкою до Італії. Тоді Курт зателефонував до колеги в Гетеборгу, з яким співпрацював у цій кримінальній справі, щоб поговорили про деякі її моменти. Розмова закінчилась о дванадцятій, і Валландер зголоднів. Дощ не припинявся. Валландер сів у машину й поїхав пообідати в одному з ресторанів у центрі міста. О першій повернувся на роботу. Щойно сів на стілець, задзвонила Ебба з приймальні.

      – До тебе прийшли, – повідомила вона.

      – Хто?

      – Його прізвище Тюрен. Хоче поговорити з тобою.

      – Про що?

      – Здається, хтось там зник.

      – А чи не міг би з ним побалакати хтось інший?

      – Він каже, що хоче мати справу тільки з тобою.

      Валландер глянув на розкладені папки. Не таке вже це нагальне діло, щоб через нього не було як прийняти за яву про зникнення.

      – Пошли його до мене, – сказав він, поклавши слухавку.

      Він відчинив двері й почав прибирати папки зі стола. Підвівши очі, побачив незнайомого чоловіка на порозі, зодягненого в комбінезон із емблемою фірми ОК. Він увійшов, і в кімнаті запахло машинною олією та бензином.

      – Знаю, що добрий з вас поліцай, – озвався Свен Тюрен.

      По говірці можна було розпізнати, що це уродженець західної частини Сконе, звідки походив і сам Валландер.

      – У нас таких більшість.

      Відповідь Свена Тюрена здивувала поліцая.

      – Ви ж знаєте, що це не так. Свого часу я побував під арештом за дрібнички й побачив чимало поліцаїв, що нікуди не годились.

      Ці слова прозвучали з таким натиском, що Валландер на мить позбувся дару мови. Однак вирішив не сперечатися.

      – Мабуть, ви прийшли сюди не для того, щоб це сказати. Йдеться про зникнення?

      Тюрен крутив у руках кашкета з емблемою.

      – В усякому разі це дивний випадок, – буркнув він.

      Вийнявши з шухляди блокнот, Валландер погортав його й знайшов чисту сторінку.

      – Як бачу, ви власник автозаправки.

      Тюрен заперечливо хитнув головою.

      – Я розвожу мазут у районі, що на північ від Істада. Гольґер Ерікссон мешкає між Гегестадом і Лединге. Він зателефонував до нашої контори й сказав, що в нього майже порожній бак. Ми умовилися, що я привезу паливо у четвер вранці. Але коли я приїхав, не було нікого вдома.

      Валландер записав це.

      – Маєте на увазі останній четвер?

      – Двадцять другого вересня.

      – А коли він зателефонував?

      – У понеділок.

      Валландер трохи поміркував.

      – А чи не сталася якась помилка з днем і годиною?

      – Я достачаю мазут Гольґерові Ерікссону вже більш ніж десять років. СКАЧАТЬ