Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові. Хью Лофтинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я зрозумів, наскільки Лікар мав рацію, беручи його на корабель, попри те, що Бампо жодного уявлення не мав про мореплавство чи мандрівки.

      Уранці п’ятого дня подорожі, якраз коли я переймав штурвал від Лікаря, Бампо з’явився й повідомив:

      – Солона яловичина вся майже закінчилася, сер.

      – Солона яловичина! – вигукнув Лікар. – Як?! Ми ж узяли з собою сто двадцять фунтів. Ми не могли стільки з’їсти за п’ять днів. Що з нею могло трапитися?

      – Я не знаю, сер, але це точно. Кожного разу, як я заходжу на склад, то помічаю, що ще одного кусня бракує. Якщо це пацюки жеруть наше м’ясо, то тоді це якісь колосальні гризуни.

      Полінезія, яка походжала вгору-вниз по такелажному канату, роблячи свої ранкові вправи, зауважила:

      – Мусимо обшукати трюм. Якщо ми допустимо, аби це тривало й далі, ми всі почнемо голодувати ще до кінця цього тижня. Ходімо зі мною вниз, Томмі, й розберімося, що там до чого.

      Отож ми спустилися по трапу до складського приміщення, і Полінезія звеліла стояти тихо й прислухатися. Ми так і зробили. І невдовзі почули з темного закутка трюму виразні звуки чийогось хропіння

      – Ах, я так і думала, – сказала Полінезія. – Це чоловік – і великий. Залазьте сюди ви обидва й витягайте його. Судячи зі звуків, він має бути за цією бочкою. Божевілля якесь! Здається, ми взяли з собою половину Паддлбі. Усі думають, що ми якийсь дешевий пором за пів пенні. Яке нахабство! Витягайте його!

      Тож Бампо і я запалили ліхтаря й видерлися вгору по ящиках. А там, за бочкою, можете бути певні, знайшли величезного бороданя, який міцно спав із виразом повної ситості на обличчі. Ми розбудили його.

      – Ташотаке? – пробурчав він заспано. Це був Бен Бутчер, бувалий моряк.

      З Полінезії, здавалося, сипалися іскри, як із розлюченого феєрверку.

      – Це вже остання крапля, – прогарчала вона. – Це саме той тип, якого ми хотіли бачити найменше в світі. Якір мені в печінку, яке нахабство!

      – Чи не була б благоприйнятною порада, – промовив Бампо, – поки цей негідник усе ще сонний, вдарити його по голові яким-небудь вагомим об’єктом і виштовхнути через ілюмінатор у море?

      – Ні. Тоді ми потрапимо в халепу, – заперечила Полінезія. – Ми зараз не в Джолліджинкі, щоб ти знав. На превеликий жаль! А крім того, ніколи в світі не було такого великого ілюмінатора, щоб виштовхати цього здорованя. Тягніть його нагору до Лікаря.

      Отже, ми відвели чоловіка до штурвала, де він з повагою торкнувся свого капелюха, вітаючи Лікаря.

      – Ще один нелегальний пасажир, сер, – доповів Бампо розважливо.

      Я вже боявся, що бідного Лікаря трафить шляк.

      – Доброго ранку, Капітане, – прохрипів чолов’яга. – Бен Бутчер, бувалий моряк, до ваших послуг. Я знав, що вам знадоблюся, а тому дозволив собі самовільно пробратися на судно, незважаючи на докори сумління. Але я просто не СКАЧАТЬ