Подорожі Лікаря Дуліттлa. Запалення вогню. Хью Лофтинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Місяць іще не зійшов і всередині хижі морок був практично повний. Однак я відчував і чув, що індіанці ходять повсюди без жодних незручностей, так ніби це було за білого дня. Завдання зі здобування вогню Лікар був змушений виконати майже повністю навпомацки, просячи Довгу Стрілу й індіанців подавати йому інструменти, якщо він у темряві поклав був їх кудись не туди. А потім я зробив цікаве відкриття: тепер, як довелося, я і сам почав потроху бачити в темряві. І вперше я збагнув, що насправді немає такої речі, як абсолютний морок, принаймні доки в тебе відчинені двері або є небо над головою.

      Попросивши позичити йому лук, Лікар послабив тятиву, засунув паличку з твердого дерева у петлю і почав вертіти цю паличку в м’якій деревині поліна. Незабаром від поліна пішов запах диму. Потім Джон Дуліттл став підкладати туди, звідки йшов дим, частинки білчиного гнізда й попросив мене, щоб я на них дмухав. Він змушував паличку крутитися швидше й швидше. Диму в приміщенні стало ще більше. І ось у темряві раптово спалахнуло світло. Полум’я охопило білчине гніздо.

      Індіанці вражено загомоніли й загукали. Спочатку вони всі попадали навколішки й вклонилися вогневі, як божеству. Потім вони хотіли узяти його голими руками й погратися з ним. Ми мусили навчати тубільців, як вогонь використовувати, а їх особливо заворожило те, як ми поклали свою рибу на палички понад багаттям і засмажили її. Вони вдихали аромати кухні перший раз в історії, запах смаженої риби розлився по всьому селищу Попсіпетель.

      Потім ми сказали їм наносити купу сухих гілок й розклали в центрі головної вулиці величезне багаття. Навколо нього, коли вони відчули його тепло, зібралося все плем’я, люди усміхалися й дивувалися.

      Це було вражаюче видовище, одна з тих картинок нашої подорожі, яку я згадую найчастіше: веселе полум’я гогоче під чорним нічним небом, а скрізь навколо нього широке коло індіанців, вогонь виблискує на їхніх бронзових щоках, білих зубах і в щасливих очах – усе селище намагається зігрітися, регочучи й штовхаючись, немов школярики.

      Незабаром, коли ми вже їх трошки навчили поводитися з вогнем, Лікар показав їм, як його можна занести в їхні житла, якщо тільки зробити в стелі дірку, аби дим міг виходити. І перед тим, як укластися спати після цього довгого-довгого виснажливого дня, ми домоглися, аби вогонь прийшов у кожну хижу в селищі.

      Нещасні люди так зраділи можливості знову як слід зігрітися, що ми вже думали, вони ніколи не ляжуть спати. Аж до ранніх світанкових годин маленьке містечко гуло від повсюдного притишеного гомону: мешканці Попсіпетеля сиділи й говорили про свого дивовижного блідолицього гостя і дивну річ, яку він приніс із собою, – вогонь!

      Четверта глава

      Що змушує острів плавати

      Попсіпетельці так добре ставилися до нас, що скоро ми збагнули: якщо ми хочемо хоч що-небудь зробити, то майже завжди це доводиться робити таємно. Лікар став настільки популярним і його так полюбили усі, що як тільки його обличчя показувалося СКАЧАТЬ