До зірок. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як поруч опинилася Маргарет, яка сунула йому в руку перстеник, мов фальшиву монету. Він глухим голосом попрощався з її батьками і на неслухняних від недоброго передчуття ногах поплентався за Маргарет назад, на протилежний бік вулиці. Зачаївшись в тіні, він дивився не на Імоджен, а на Г’юберта Блера. В обліку Г’юберта, безсумнівно, була якась родзинка. Відмітною ознакою краси для дітей, що молодші за п’ятнадцять років, є форма носа. Батьки можуть скільки завгодно теревенити про красиві очі, лискуче волосся або дивовижний рум’янець, проте підлітки зважають лише на ніс і та те, як він поєднується з овалом обличчя. Гнучкий, елегантний і атлетичний торс Г’юберта Блера увінчувало цілком звичайнісіньке пухке обличчя, а на цьому обличчі стирчав пікантний кирпатий носик – майже дівочий, немов із картинки Гаррісона Фішера[3].

      Г’юберт був самовпевненим; ані сумніви, ані капризи його ніколи не долали. Танцювальну школу він не відвідував – його батьки переїхали до цього міста лише рік тому, – однак юнак уже встигнув перетворитися на легенду. Хоча хлопчаки його недолюблювали, однак вони були в захваті від його віртуозних акробатичних здібностей, а для дівчат кожен його рух, кожен жарт і навіть його байдужість були сповнені безмежної чарівності. Безіл неодноразово вже в цьому переконувався, але тепер перед ним знову розгорнулася гнітюча комедія.

      Г’юберт зняв роликові ковзани, вдав, що один вислизає в нього з руки і вмить спіймав його за ремінець, вберігши тим самим його від падіння на бруківку; вихопив стрічку з волосся Імоджен та кинувся навтьоки, дівчина в цілковитому захваті, сміючись, побігла за ним навздогін по подвір’ю, і він спритно ухилявся. Він поставив ноги навхрест і вдав, що зараз зіпреться об дерево, навмисне промахнувся, але втримався від падіння і граційно відновив рівновагу. Спочатку хлопці лише скоса за ним спостерігали. Та потім вони теж заворушилися, почали виконувати різні трюки, які тільки спадали їм на думку, навіть компанія, що сиділа на ґанку, почала витягувати шиї від несподіваного пожвавлення. Та Г’юберт не зупинився на досягнутому. Він схопив капелюшок Імоджен та різними химерними способами почав його приміряти. Імоджен разом з іншими дівчатами просто мліли від захвату.

      Не в змозі більше витримувати таке нестерпне видовище, Безіл підійшов до компанії однолітків і мовив найбільш зухвалим тоном, на який лишень спромігся:

      – Агов, вітаю, Г’юбе.

      – О, вітаю, дружище Безіле, Ніс-як-в-бевзня, – відказав Г’юберт і начепив кепі на інший манір, так, що й сам Безіл мимоволі захихотів.

      – Безіл Ніс-як-в-бевзня! Безіл Ніс-як-в-бевзня, – роздалося на всьому подвір’ї. З-поміж інших Безіл почув і голос зрадника Ріплі!

      – Г’юб Тупий-як-дуб, – миттєво відреагував Безіл; але його зіпсований настрій позначився і на жарті, що не мав жодного успіху, хоча кілька хлопців і підхопили його кілька разів, віддавши йому належне.

      Безіла охопив відчай, проте через густі сутінки облік Імоджен почав набувати нового, незнаного шарму. Від природи він СКАЧАТЬ