До зірок. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

      – Підіймайтесь до нас! – запропонували вони.

      – Ні, краще ви спускайтесь. Приходьте на подвір’я Вортонів.

      – Гаразд, зараз підійдемо.

      Ледь не забувши приховати Книгу сенсацій та скриньку з гримом, хлопчаки поквапилися надвір, сіли на велосипеди й помчали алеєю.

      Діти Вортонів виросли вже давно, та це подвір’я, як і раніше, залишалося одним із тих магнетичних місць, котрі ваблять молоде покоління в післяобідній час. Воно мало чимало переваг. На цей великий майданчик, відкритий з обох боків, з вулиці можна було заїжджати на роликах або на велосипеді.

      Там були старі гойдалки-терези, повітряні гойдалки, кілька гімнастичних кілець. Але дворик став місцем зустрічей ще задовго до встановлення того інвентарю, бо над ним витав дух дитинства, який змушує дітей товпитися на незручних східцях ґанку та тікати з друзями до скромної місцини, що належала незрозуміло кому і збирала усіх однолітків. Подвір’я Вортонів уже давно всіх приваблювало; увесь день тут лежали глибокі тіні, цвіли якісь дивовижні рослини, собаки не кидалися на людей, а газон місцями зяяв вибоїнами, витоптаними незліченними колесами та ногами. За двісті футів звідси, в злиднях під кручею проживали «маки» – прізвисько дісталося їм у спадок, адже переважно це були скандинави; і, коли інші розваги надокучали, достатньо було кілька вигуків, аби банда «маків» почала дертися на пагорб, і можна було зустріти їх впритул та прийняти бій, якщо переважали в чисельності, або розбігтися по своїх затишних домівках, якщо справа набувала небажаних обертів.

      Була п’ята година вечора, і перед вечерею на майданчику зібралася невеличка юрба дітей – лишень літні сутінки, що наставали опісля, могли зрівнятися з цією тихою та романтичною порою. Безіл та Ріплі неуважно об’їхали на велосипедах навколо подвір’я, вони то періодично ховалися за дерева, то виринали, час від часу зупиняючись, щоб поплескати кого-небудь із товаришів по плечу. Вони приплющували очі від сліпучого сяйва вечірнього сонця, яке, як сама юність, світить надто яскраво, щоб на нього можна було дивитися прямо; і потребує, щоб його сяйво потроху згасало, аби можна було милуватися ним до самого заходу.

      Безіл під’їхав до Імоджен Біссел і знічев’я продемонстрував, як він вміє кататися на одному колесі. Мабуть, тієї миті в його обличчі щось її привабило, бо дівчина глянула на нього з-під вій, глянула сердечно й злегка всміхнулася. Через кілька років вона обіцяла стати справжньою красунею, королевою балів. Але зараз її бездонні карі очі, великі, чарівно окреслені вуста та рум’янець на вузьких вилицях робили її схожою на фею, що дратувало тих, кому до вподоби, щоб діти мали звичайнісінький вигляд. На якусь мить Безілу відкрилось майбутнє, і він раптом піддався чарам її життєвої наснаги. Вперше в житті він відчув дівчину як дещо цілісне, абсолютно протилежне і водночас невіддільне від нього самого, і його охопив приємний озноб від суміші втіхи та болю. Це відчуття було цілком зрозумілим, і він сприйняв його цілком свідомо. Літній СКАЧАТЬ