До зірок. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ строкатого неба від рожевих хмар не видавалася тепер нестерпною. Безіл усе глибше пірнав в океан незбагненної любові, а всередині нього здіймалися теплі хвилі, які несли все його буття до цієї дівчини.

      Вони дійшли до брами її будинку.

      – Зайдеш у гості, Безіле?

      – Ні. – Він одразу збагнув, що втнув похибку, та слово не горобець. Дещо невловиме щойно від нього вислизнуло. Однак він усе ще зволікав. – Хочеш, я подарую тобі свій шкільний перстеник?

      – Так, якщо ти сам цього хочеш.

      – Тоді сьогодні ввечері і принесу. – І його голос злегка затремтів, коли він додав: – Тільки в обмін.

      – На що?

      – На дещо.

      – На що? – щоки її зашаріли, вона зрозуміла.

      – Сама знаєш. Домовились?

      Імоджен схвильовано озирнулася довкруги. У медово- солодкій тиші, що оповивала ґанок, Безіл затамував подих.

      – Ти навіжений, – прошепотіла вона. – Подивимось… До зустрічі!

      II

      Настала краща пора доби, і Безіл був неймовірно щасливим. Цього літа, разом із матір’ю та сестрою, він збирався на озера, а восени його відправлять до школи-пансіонату. Тоді – пряма дорога до Єля, затим – до великого спорту, якщо, звичайно, ці мрії розташувати хронологічним чином, адже зараз вони існували окремо, паралельно – а вже опісля він стане шляхетним грабіжником. Усе відбувалося як по писаному. У його голові було стільки цікавих ідей, що йому інколи ледве вдавалося заснути.

      Його зовсім не відволікали, а навпаки, підбадьорювали, ніжні почуття до Імоджен Біссел. Через це почуття він поки не зазнав болю, воно лише оповивало його яскравим, огненним хвилюванням, котре крізь травневі сутінки вело його у дворик до Вортонів.

      Безіл вифрантився: білі парусинові бриджі, простора, підперезана паском куртка кольору солі з перцем, сорочка з високим комірцем та сіра в’язана краватка. Його чорне, напомаджене до лоску волосся блищало, невисока, симпатична фігурка звернула на знайомий газон Вортонів, який тепер набув нового зачарування, й, у прийдешніх сутінках, він влився в спільний гомін. На подвір’ї було три-чотири дівчинки, які проживали у сусідніх будинках, і майже вдвічі більше хлопчиків; а трохи далі компанія старшої молоді прикрашала собою бічну веранду на тлі освітлених вікон, час від часу посилаючи вже й в без того в переповнену ніч брижі романтичного сміху.

      Переходячи від однієї групки до іншої, які в темряві можна було ледь розгледіти, Безіл переконався, що Імоджен ще не прийшла. Відшукавши Маргарет Торренс, він відвів її вбік і ніби ненароком запитав.

      – У тебе ще зберігся мій старий перстеник?

      Упродовж навчального року Маргарет була його дівчиною в танцювальній школі; на підтвердження чого він запросив її на кадриль, на честь закриття сезону. Тепер роман зійшов нанівець, однак його запитання пролунало досить безтактно.

      – Так, десь лежить, – байдуже відповіла Маргарет. – А що? Хочеш повернути?

      – Щось СКАЧАТЬ