Мисливські усмішки. Остап Вишня

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ легенда, старовинна, як світ білий, легенда, горами піднебесними народжена, сонцем південним обігріта, кришталево чистою водою морською обхлюпана…

      Як жила собі Діва прекрасна, з очима голубими, на дні морському, в морі Хвалинському{64}. Діва прекрасна з волоссям шовковим, з голосом-флейтою, з шиєю-лебедем… В морі купалася, перекидалася і… взагалі. Сміх – колокольцями, плеск – мов весельцями… І поринала, і випливала… З чайок милувалася, із сонця пишалася… Словом – жила…

      Харашо жила, весело жила, вроді як «нетрудовий елемент»…

      А в горах кам’яних, у суворих горах, під вершиною сніговою, в печері глибокій, в печері темній чернець жив… Чорний чернець, аскетичний чернець, худий чернець, страдник чернець… Чернець духу кріпкого, побожності непорушної, волі крицевої…

      Одне слово – жив чернець, що дав зарік назавжди залишитись на всі сто процентів… «дєвою»… нащот, словом, сього, того, он якого – і не говоріть…

      «Помилуй мя, Боже, помилуй мя…»

      А в морі синьому, в морі Понтійському{65} Діва купалася, перекидалася… З волоссям шовковим, з голосом-флейтою, з шиєю-лебедем і з… взагалі… Сміх – колокольцями, плеск – мов весельцями…

      Діва в морі. Чернець в горах.

      Діва – життя. Чернець – смерть.

      І вийшов одного разу чернець суворий до моря… Вийшов чернець поглядом святим на море позирнути, Господа Бога й Творця вславословити…

      А в морі синьому, в морі Понтійському Діва купалася, перекидалася…

      …Ну, – ви ж розумієте! – не видержав чернець суворий. Чернець духу кріпкого, духу, мов скеля, непохитного, побожності непорушної, волі крицевої…

      І заіржав першероном чернець суворий, і дременув чернець суворий, задравши мантію, просто до Діви…

      А Діва в море, а чернець за нею…

      А Бог з неба:

      – Ата-та-та! – говорить. – Куди ж ото ти подавсь, старче Божий?!

      І настоптав з переляку чернець Діві на волосся шовкове і… закам’янів…

      І стріпонулась Діва прекрасна постаттю гнучкою, і випросталась, дивну голову закинувши, і… закам’яніла…

      І стоять тепер біля Сімеїза кримського дві скелі в морі – «Діва» й «Монах».

      І обмивають їх хвилі смарагдові, лоскоче їх вітер, вкривають їх тумани…

      А по шовковому Дівиному волоссю ходять на прекрасну «Діву» люди грішні і милуються морем, горами, краєвидами.

      І на чолі Дівиному білому пишуть:

      «Мура й Шура іздєсь билі й цілувалися»…

      Або:

      «Коля Рябошапка з Харкова».

      І не чує того Діва, білі груди у широке море виставивши…

      А «Монах» позад Діви стоїть, соромно голову спустивши, святі руки на грішному череві перехрестивши…

      …А море плеще, море шепче, море рокоче, море реве…

* * *

      Мораль?

      Діви! Не спокушайте монахів… Не спокушайте, бо обов’язково поженеться… І настопче, неоковирний, на ваше волосся… І добре, коли воно прив’язане (чуже) – можете вирватись… А то будете стояти, білі груди СКАЧАТЬ