– Я, мабуть, аж тепер оце побачив, яка вона гарна, – мовив супутник Йозефа. – А може, я вперше глянув на неї іншими очима тому, що маю покинути її, попрощатися з нею.
– Ти правду кажеш, – озвався Кнехт, – те саме діється й зі мною. Але якщо ми й підемо звідси, то це ще не означає, що ми покинемо Ешгольц. По-справжньому його покинули тільки ті, хто пішов від нас назавжди, скажімо, той Отто, що так гарно вмів складати смішні латинські вірші, або наш Шарлемань[30], який міг так довго плавати під водою, тощо. Вони справді попрощалися з Ешгольцом, відірвалися від нього назавжди. Я вже давно не згадував про них, а тепер згадав. Смійся, як хочеш, але в цих пропащих для мене все-таки є щось привабливе, як у збунтованому ангелі Люциферові є щось величне. Може, вони схибили, таки напевне схибили, а проте щось зробили, здійснили, зважились на стрибок, а на це потрібна мужність. Ми ж, решта, були терплячі, старанні й розважні, npoте нічого не зробили, не стрибнули!
– Не знаю, – мовив супутник, – дехто з них нічого не робив і ні на що не зважувався, а просто бив байдики, аж поки його виключили. Та, може, я не так тебе зрозумів. Який стрибок? Що ти мав на увазі?
– Я мав на увазі здатність відірватися, зробити щось по-справжньому, одне слово – стрибнути! Я зовсім не хочу стрибнути назад, у свою колишню батьківщину і в своє колишнє життя, воно мене не вабить, я його майже забув. Але я хотів би колись, як настане той час, що мені теж буде потрібно відірватися й стрибнути, мати відвагу на такий стрибок, тільки не назад, до чогось нижчого, а вперед, до вищого.
СКАЧАТЬ
29
30