у якійсь спеціальній галузі – в лінгвістиці, філософії, математиці абощо, – вже на вищих щаблях елітарної школи переводять на той навчальний курс, де його хист може розвинутись найповніше; більшість таких учнів згодом стають викладачами спеціальних дисциплін у загальнодоступних та вищих школах і, навіть попрощавшись з Касталією, довіку залишаються членами Ордену, тобто дотримуються суворої дистанції між собою і «звичайними» (тими, хто не вчився в елітарній школі) й ніколи не можуть – хіба що вийдуть з Ордену – обрати «вільний фах»: стати лікарями, адвокатами, інженерами тощо. Вони все своє життя скоряються правилам Ордену, які, між іншим, забороняють мати власність і одружуватись; народ напівзневажливо, напівшанобливо зве їх «мандаринами». Таким чином більшість колишніх учнів еліти знаходять своє остаточне призначення. Але решта їх, невеличка частина, вибрані серед вибраних із касталійських шкіл, дістає змогу доки завгодно віддаватися вільним студіям, зосереджено-споглядальному духовному життю. Декотрі високообдаровані випускники елітарних шкіл, що, проте, через свою неврівноважену вдачу або з якихось інших причин, скажімо, через фізичні вади, не можуть працювати вчителями чи обіймати відповідальні посади на вищих чи нижчих щаблях Виховної Колегії, лишаються на її утриманні й все життя збирають, досліджують і вивчають матеріали, здебільшого відплачуючи за всі ці привілеї суто науковими працями. Одні з них перебувають консультантами при словникових комісіях, архівах, бібліотеках тощо, другі користуються своєю ерудицією за принципом l’art pour l’art[21], а дехто присвятив своє життя дуже далекій від дійсності, часом навіть химерній праці, як-от хоча б Lodovicus Grudelis[22][23], що за тридцять років переклав усі, які дійшли до нас, давньоєгипетські тексти грецькою мовою, а також санскритом, чи трохи дивакуватий Chattus Calvensis II[24][25], що лишив після себе рукописну працю в чотирьох величезних томах: «Вимова латині у вищих школах південної Італії наприкінці дванадцятого сторіччя». Ця праця була задумана як перша частина «Історії вимови латині від XII до XVII сторіччя», проте, хоч рукопис сягає тисячі сторінок, лишилася тільки фрагментом, і ніхто її не продовжив. Зрозуміло, що такі наукові праці часто брали на сміх, бо визначити їхню справжню вартість для майбутнього науки і для всього народу немає змоги. А проте науці, так само як колись мистецтву, потрібне, так би мовити, розлоге пасовисько, і часом дослідник певної теми, якою, крім нього, ніхто не цікавиться, накопичує знання, що стають його колегам-сучасникам у великій пригоді, як словник чи архів. Наскільки було можливо, такі наукові праці навіть друкували. Справжнім ученим давали майже цілковиту волю в дослідженнях і в іграх, і нікого не бентежило те, що деякі їхні праці очевидно не давали безпосередньої користі народові й суспільству, – люди, далекі від науки, навіть вважали їх дорогими витребеньками. З зацікавлень багатьох
СКАЧАТЬ
<p>21</p>
Мистецтво для мистецтва (франц.).
<p>22</p>
Людовік Жорстокий (лат.).
<p>23</p>
…хоча б Lodovicus Crudelis… (Людовік Жорстокий) – латинізація прізвиська Луї Жорстокий, яке Гессе надав своєму приятелеві живописцю Луї Мульє (під таким прізвиськом він фігурує, між іншим, у повісті «Останнє літо Клінгзора», що вийшла 1920 p.).
<p>24</p>
Хатт II із Кальва (лат.).
<p>25</p>
Chattus Calvensis II (Хатт II із Кальва). – Хатти – латинська назва давньогерманського племені, з яким пов’язане найменування землі Гессен, а також поява прізвищ типу «Гесс», «Гессе», «Гессен» і т. д. Як згадував Гессе, гімназійний учитель-латиніст, що залишив у письменника на все життя вдячну пам’ять по собі, жартома називав маленького Германа «Chattus» (пор. написаний між 1944 і 1950 pp. нарис «Перерваний урок»). Кальв – рідне місто Гессе; отже, Хатт II із Кальва – двійник самого письменника. Ця біографічність підготовлена тим, що за кілька рядків до цього був згаданий близький приятель Гессе Луї Жорстокий (див. попередній коментар). Спокуса «дивакуватого» відчуження від суєти світу й замикання в безкорисливо-непотрібних іграх духу – це спокуса, яку пережив сам автор і яку він змальовує в тонах сповіді.
