Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ну звичайно, мені це не до вподоби, ваша честь, зовсім, зовсім не до вподоби!

      – Роби, що тобі наказано, боягузе!

      Нарешті вона знову простягла руку і махнула нею в повітрі. Цього разу зойкнули два голоси і скло забряжчало сильніше.

      «Мабуть, тут є дуже багато парників для огірків! – подумала Аліса. – Цікаво, що вони будуть робити далі? От якби вони змогли витягти мене у вікно! Набридло вже лежати в цій кімнаті».

      Вона очікувала, але деякий час нічого не чула. Нарешті долинули торохкотіння маленьких коліс і звуки багатьох голосів, що говорили всі разом. Вона розібрала слова:

      – Де друга драбина?

      – Мені було наказано принести тільки одну. Білл несе другу.

      – Білле! Давай, хлопче, її сюди!

      – Ось тут ставте їх, на цьому розі… Та ні, зв’яжіть їх спочатку!.. Але вони не сягають навіть до половини…

      – Дурниці!..

      – Ану, Білле, держи цю мотузку…

      – А дах витримає?..

      – Обережно, там хитається черепиця!..

      – Ой, вона падає! Бережіть голови! – (Чутно гуркіт.) – Щоб вас! Хто це наробив?

      – Мабуть, Білл…

      – Хто полізе в димар?..

      – Тільки не я! Сам лізь!..

      – І не збираюсь!..

      – Доведеться лізти Біллу…

      – Гей, Білле, хазяїн сказав, що тобі доведеться лізти в димар!

      – О, значить, вони посилають Білла в димар, чи не так? – говорила Аліса собі. – Здається, вони все чисто звалюють на Білла! Я б нізащо не погодилась бути на його місці. Цей комин досить таки вузький, але сподіваюсь, мені вдасться брикнути ногою.

      Вона засунула ногу якомога далі в комин і очікувала, доки не почула, що якесь звірятко (яке саме, вона не могла визначити) шкрябається і дряпається в комині біля її ноги. Промовивши: «Це Білл», – вона щосили дригнула ногою і чекала, що буде далі.

      Спочатку вона почула, як усі закричали хором:

      – Дивіться, Білл!

      Потім голос Кролика:

      – Ловіть його, ви, коло огорожі!

      Потім запанувала тиша, потім знов почали кричати всі разом.

      – Підтримуйте йому голову… Давайте горілку…

      – Не задушіть його…

      – Як це сталося, друже? Що з тобою трапилося? Розкажи нам все!

      Останнім почувся кволий, писклявий голосок («Це Білл», – подумала Аліса):

      – Я й сам не знаю… Ні-ні, досить, дякую, мені вже краще… Але я надто схвильований, щоб розповісти… Єдине, що я знаю, – щось налетіло на мене, як ураган, і я вилетів геть, мов ракета!

      – Справді, мов ракета, друже! – підтвердили інші.

      – Доведеться спалити будинок! – долинув голос Кролика, і Аліса чимдуж гукнула:

      – Якщо ви зробите це, я напущу на вас Діну! – Миттю запанувала мертва тиша. Аліса роздумувала: «Цікаво, що вони будуть робити далі? Якби вони мали хоч крихітку глузду, то розібрали б дах».

      За СКАЧАТЬ