Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл

Чтение книги онлайн.

      – Ну от, половину плану здійснено. Від усіх цих змін можна зовсім розгубитися! Ніколи не знаєш, що буде з тобою через хвилину! Хай там як, тепер я досягла своїх звичайних розмірів. А зараз треба пробратися в той прегарний сад… Але як цього домогтися, хотіла б я знати?

      Говорячи це, вона раптом опинилася перед галявиною з будиночком футів чотири заввишки.

      – Хто б там не жив, – міркувала Аліса, – не годиться з’являтися перед ними такою великою. Я можу до смерті перелякати їх!

      Отже, вона почала потрошку кусати шматочок гриба в правій руці і не насмілювалася підходити до будиночка, доки не зменшилася до дев’яти дюймів заввишки.

      Розділ VI

      Порося та перець

      Хвилину чи дві вона стояла, розглядаючи будиночок та роздумуючи, що робити далі. Раптом з лісу вибіг лакей, зодягнений в ліврею (вона й прийняла його за лакея саме завдяки лівреї, інакше, судячи з обличчя, його можна було скоріше назвати карасем), і загримав у двері. Їх відчинив інший лакей у лівреї, з круглим обличчям і великими жаб’ячими очима. У обох лакеїв, як помітила Аліса, було припудрене волосся, завите по всій голові. Їй дуже кортіло знати, що все це означає, тому вона трошки виповзла з лісу, щоб послухати.

      Ліврейний лакей-карась почав з того, що дістав з-під пахви великий, майже такий завбільшки, як він сам, пакет і простяг його іншому лакеєві, урочисто виголошуючи:

      – Герцогині. Запрошення від Королеви на партію в крокет.

      Ліврейний лакей-пуголовок повторив так само урочисто, лише трохи переставив слова:

      – Від Королеви. Запрошення Герцогині на партію в крокет.

      Після цього обидва так низько вклонилися, що їхні кучері переплуталися.

      Це так розсмішило Алісу, що вона мусила відбігти назад у ліс, боячись, щоб її, бува, не почули. Коли вона знову визирнула з лісу, ліврейний лакей-карась уже пішов собі, а другий сидів на землі неподалік від дверей, втупившись порожніми очима в небо.

      Аліса боязко підійшла до дверей і постукала.

      – Немає ніякої рації стукати, – зауважив лакей, – з двох причин. По-перше, тому, що я знаходжуся з того самого боку дверей, що й ти; по-друге, вони здійняли такий гармидер у хаті, що навряд чи хтось почує тебе.

      У хаті справді був страшенний гармидер: хтось весь час верещав і чхав, час від часу доносився голосний брязкіт, ніби там ущент розліталося блюдо або макітра.

      – Тоді, будь ласка, скажіть, – мовила Аліса, – як мені зайти в будиночок?

      – Була б рація стукати, – вів своє лакей, не звертаючи уваги на неї, – якби двері були між нами. Наприклад, якби ти була всередині, ти б могла постукати, а я б міг випустити тебе.

      Він дивився на небо весь час, поки говорив. Аліса вважала це зовсім нечемним.

      – Але, мабуть, він нічого не може подіяти, – сказала вона собі, – адже в нього очі знаходяться майже на самісінькій маківці. Та, хай там як, на запитання він може відповісти… СКАЧАТЬ