Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ необхідно було добре подумати. Він довго сидів, приставивши палець до лоба (у такій позі звичайно зображують на малюнках Шекспіра). Усі мовчки чекали.

      Нарешті Індик виголосив:

      – Всі виграли, і кожен має одержати приз.

      – Але хто буде роздавати призи? – запитав цілий хор голосів.

      – Як хто, вона, звичайно, – відповів Індик, вказуючи пальцем на Алісу.

      Усе товариство миттю оточило її, і всі разом кричали:

      – Призи, призи!

      Аліса не уявляла, що робити, і у відчаї засунула руку в кишеню, звідки дістала коробочку з цукерками (на щастя, туди не потрапила солона вода) і роздала їх усім у нагороду. Вийшло якраз по одній на кожного.

      – Але їй також слід дати приз, – зауважила Миша.

      – Ну звичайно, – дуже поважно відповів Індик. – Що там ще є у твоїй кишені? – продовжував він, звертаючись до Аліси.

      – Лише наперсток, – сумно мовила Аліса.

      – Давай його сюди, – наказав Індик.

      Знову все товариство оточило її, Індик урочисто підніс наперсток зі словами:

      – Ми просимо вас прийняти цей чудовий наперсток.

      Коли він закінчив свою коротку промову, присутні зустріли її схвальними вигуками.

      Алісі це все здавалося досить безглуздим, але у всіх був такий серйозний вигляд, що вона не наважилася сміятися. Не придумавши ніякої відповіді, вона обмежилася поклоном, силкуючись зберегти урочистий вигляд.

      Далі треба було з’їсти цукерки. Це призвело до деякого гармидеру і безладдя, бо великі птахи скаржилися, що не розкуштували своїх цукерок, а малі давилися, і їх довелося ляпати по спині. Нарешті з цукерками було покінчено, і всі знову розсілися кружкома й умовляли Мишу розповісти що-небудь.

      – Ви обіцяли розповісти мені свою історію, пам’ятаєте? – звернулась Аліса. – І чому ви ненавидите… К. та С., – додала вона пошепки, побоюючись, що та знов образиться.

      – Добре, я розповім. Але кінець такий довгий і сумний! – промовила Миша, обертаючись до Аліси і зітхаючи.

      – У вас справді довгий кінець, – зауважила Аліса, здивовано дивлячись на мишин хвіст, – але чому ви називаєте його сумним? – І вона продовжувала сушити собі голову над цим питанням, а Миша повела свою розповідь, зміст якої зводився приблизно до такого:

           Стрів

                  Бровко

                         мишку

                                в хаті

                                       і почав

                                              їй

                                                     казати:

                                              «Я

                                       тебе

                                позиваю,

                         ходім,

                  мишко,

           на суд.

      Відкладать

           не

                  годиться,

                         СКАЧАТЬ