Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ травень, то він, може, уже не дуже казиться, у всякому разі, не так, як у березні. – Говорячи це, вона зиркнула вгору, і там на гілці дерева знову сидів Кіт.

      – Ти сказала, на порося чи на карася? – запитав він.

      – Я сказала, на порося, – відповіла Аліса. – І чи не могли б ви з’являтися і зникати не так раптово? Від цього у мене паморочиться в голові.

      – Гаразд, – погодився Кіт. Цього разу він зникав дуже повільно, починаючи з кінчика хвоста і закінчуючи усмішкою, яка залишалася ще деякий час після того, як весь Кіт уже зник.

      – Чи ба, мені часто доводилося бачити котів без усмішки, – подумала Аліса, – але усмішку без кота! Нічого дивовижнішого я ще зроду не бачила!

      Пройшовши невелику відстань, вона опинилася перед будиночком Солоного Зайця. Вона подумала, що це саме його будиночок, бо димарі нагадували вуха, а дах був критий хутром. Будиночок був такий великий, що вона не насмілилась підійти до нього зразу, а спочатку з’їла шматочок гриба в лівій руці і підросла майже до двох футів заввишки. Навіть після цього вона наближалася до будиночка дуже боязко, говорячи собі:

      – А що, як він і зараз казиться? Мабуть, краще було піти до Капелюшника.

      Розділ VII

      Чаювання божевільних

      Перед будинком під деревом стояв накритий стіл, за яким Солоний Заєць і Капелюшник пили чай. Вовчок сидів посередині і спав, а ті двоє спиралися на нього ліктями, мов на подушку, і розмовляли через його голову.

      «Вовчку, певно, дуже незручно, – подумала Аліса. – Проте він спить, йому, мабуть, все одно».

      Стіл був великий, але вони всі троє збилися на одному кінці.

      – Немає місця! Немає місця! – закричали вони, коли помітили, що Аліса наближається.

      – Місця скільки завгодно, – обурено промовила Аліса і сіла у велике крісло в кінці столу.

      – Випий вина, – запропонував Солоний Заєць заохочувальним голосом.

      Аліса оглянула стіл, але там не було нічого, крім чаю.

      – Я не бачу вина, – зауважила дівчинка.

      – Його й немає, – погодився Солоний Заєць.

      – Тоді не дуже чемно з вашого боку пропонувати його, – сердито сказала Аліса.

      – А з твого боку було дуже чемно сідати до столу без запрошення? – зауважив Солоний Заєць.

      – Я не знала, що це ваш стіл, – промовила Аліса. – Він накритий більше, ніж на трьох.

      – Тобі треба підстригтися, – сказав Капелюшник. Весь час він з величезною цікавістю розглядав Алісу, і це були його перші слова.

      – Вам треба навчитися не зачіпати особистостей, – відповіла Аліса трохи роздратовано. – Це свідчить про невихованість.

      Капелюшник широко розплющив очі, коли почув це, проте у відповідь лише запитав:

      – Що спільного між вороною і письмовим столом?

      «Нарешті починаються розваги! – подумала Аліса. – Я рада, що вони стали загадувати загадки…»

      – Думаю, що зумію відгадати, – додала вона СКАЧАТЬ