Німа смерть. Фолькер Кучер

Чтение книги онлайн.

      Неможливо, каже він, я не нормальний. Я ніколи не зможу бути нормальним.

      А хто є нормальним? Ніхто. Ми, медики, знаємо це ліпше за будь-кого.

      Немає жодного сенсу. Я ніколи не буду тобі справжнім чоловіком. Ніколи.

      Ти найбільш жаданий мій чоловік. Ти навіть не знаєш, як мені заздрять однокурсниці! Не згадуючи вже про медсестер, що сохнуть за тобою?

      Вона сміється. Чому вона сміється?

      Я облуда, я порожня оболонка, а не чоловік.

      Вона хоче взяти його в обійми, і він її відштовхує.

      Її зойк, коли вона стукається головою об край нічного столика.

      Її рука, кров на її руці і її здивований погляд. Сльози, що збігають їй з очей.

      Цього він не хотів, він не хотів ранити її, він ніколи цього не хотів; однак він не в змозі кинутись до неї, розрадити її, вибачитися – він сидить у ліжку заціпенілий і просто дивиться на неї, і нарешті він зводить з неї погляд.

      Він уже не бачить, як вона одягається – тільки чує, як грюкнули двері, коли вона вийшла з кімнати.

      Її нажахане обличчя, погляд, спрямований на закривавлену руку, якою вона витерла чоло… Це було останнє, що він побачив від неї.

      Він більше не повернеться в університет.

      Він більше ніколи не матиме побачення з жінкою.

      За кілька днів він купує свій перший кінотеатр.

      Тепер він знає, де його місце – хвороба ясно показала йому.

      Рай: зала кіно, у якій демонструється нескінченний фільм з όбразами його мрій, з голосами, які він чує в картинах, і співами. Озвучені картини, що заспокоюють його домову прикрість, що насправді є пристрастю до мандрів, тугою, що не знає напрямку і не має мети.

      Неділя. 2 березня 1930 року

      14

      Демони повернулися.

      Вони повернулися, хоча попервах він їх не впізнав.

      Серце йому несамовито калатало. Лежачи в своєму ліжку, він не відразу зрозумів, де він – знайомі обриси спальні поволі вимальовувалися в півтемряві. Важкі штори пропускають замало світла.

      Демони повернулися, проте не такі, як зазвичай. Усе було інакше, але не менш жахно. Тепер, сидячи в ліжку і важко дихаючи, з чолом, зрошеним холодним потом, і звівши очі на стелю, він бачив там картини сну виразно, як на полотні.

      Ліс: дерева стоять незвично рівно, як свічки, їхніх верхів не видно, чорні, вкриті мохом стовбури що вище, що щільніше оповиває густий білий серпанок, лісовий ґрунт теж вистелений килимом туману – таке враження, ніби дерева виростають з туману і вгорі знову в нього вростають.

      Він блукав цим лісом і щось шукав, але не міг пригадати, що саме. Потім, у монотонному чергуванні чорних стовбурів у білому тумані, він раптом виявив яскраву пляму. Червону. Там був хтось. Жінка в червоному пальті.

      Він рушив до неї, ніби керований якоюсь магнетичною силою. Жінка повернулася до нього спиною, але він знав, що це має бути Каті – це її пальто.

      – Каті, – СКАЧАТЬ