На твердій землі. Улас Самчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ входити в свою нормальну роль, мені відмикався язик.

      – Мені сказали, що ви знаменитість.

      – Це також творчість Зіни, у неї багатий язик.

      – Можливо… Що ви вийнятково твердий, зарозумілий парубок, якого не бере ніяка зброя. І я читала вашу статтю.

      – Та, та, та! Виходить, я танк, сталевий тигр, мені ця місія імпонує у наш мілітарний вік. А яку статтю ви читали?

      – Вже не пригадую.

      – Це добрий знак… Щоб не перебільшити моєї зарозумілости. І ваше післанництво мені імпонує… Хто його автором? Чи також Зіна?

      – Розуміється.

      – Не тільки багатий язик, але й багата фантазія. Чим пояснити її агресивні наміри?

      Вона не відповіла, а питала своє:

      – А чи це правда, що ви аж такий…

      – Зарозумілий? – перебив я її.

      – Ну, хоч би.

      – Хіба не бачите? Зіна і тут не помилилася. Зарозумілість – моя професія. Зіна і це прекрасно врахувала.

      – Ні, це ширша опінія.

      – Чи не агенція Ґалюпа? Як тут не бути зарозумілим… Стільки уваги. Але вибачте, чим можу вас погостити? Курите?

      – Ні.

      – Не курите? – вирвалось у мене щире здивування. – І, напевно, не п’єте?

      – Чай, каву.

      – Маю «рай-віски», «скач-віски»[104], коньяк, чері[105]…

      – Не вживаю.

      – Може, належите до «свідків Єгови»?

      – Можливо.

      – То, може, перейдемо до кав’ярні?

      – Хіба тут погано? Маєте гарне мешкання.

      – Гарне мешкання?!

      – Багато книжок, журналів. Де берете час на читання?

      – Просто читаю. Без часу. Інколи просто в роботі.

      – На роботі? Коли?

      – Я механік, мої машини крутяться, а я під їх шум читаю Міченера[106].

      – І Франсуа Саган[107].

      – Також. Вона забавна дама, шматок паризьких парфумів не зашкодить. Але вибачте… Знаєте що? Мене дуже кортить піймати вас на фото.

      – Зжальтеся. Я фатально не фотогенічна. Говоріть щось далі.

      Але я схопив апарат, що лежав на столі готовий для вжитку, і не встигла вона отямитись, як блиснула лампка.

      – Це буде жах! Я протестую.

      – Запізно! Я люблю жахи!

      – Я ж перелякана, як коза.

      – Це те найкраще. Безпосередність.

      – Ха-ха-ха! – вперше засміялась вона. – Ви невмолимий… І неможливий.

      – Вибачте. Я обіцяю надалі бути можливим.

      – Обіцяйте, що, як вийде погано, – покажете мені. Я вражлива на фотогеніку.

      – Обіцяю. Також, як вийде гарно. Ви ж, здається, абстрактна…

      – Тільки не в фото.

      – А чи фото не може бути абстрактним? Малювати кретинів чи фотографувати кретинів, яка різниця?

      – Це точка СКАЧАТЬ