На твердій землі. Улас Самчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ можливо, марево гіперболічне, можливо, це просто шахрайська лотерея, яку годі проглянути. За ціле моє різно-много-гранне буття на цій строкатій землі не так часто приходилось бачити зблизька подібні явища, за вийнятком на екранах голлівудських колекцій… Але в самому автентичному, доторкальному вимірі, на брудних хідниках давнтавнів, на станціях транспортації і взагалі під ясним синім небом моєї домени подібні явища зникаючо рідкісні. І тоді вони вражали, і наводили переполох, і підносили температуру.

      Хоча звичайно – дяка Богові, такі феномени появляються, торкаються, віддалюються і забуваються. Залишається далі те саме переконання нездійсненности, гіркий присмак невіри і невиразно-тьманне шукання нової точки у плоскому просторі. Але цього разу це звичне правило було порушене. По кількох, можливо, двох-трьох днях, на тому самому місці, у той самий час, лишень з деякими несуттєвими змінами (сіра, обтікальна, як рукавиця, суконка зі загостреним підкресленням форм) я мав нагоду вдруге переконатися, що мої попередні спостереження не були переяскравленням. Це не була антика, ніяка Венера Мілоська, але це була прекрасно витримана синтетична субстанція жіночої подоби нашої атомової епохи, продукт мейд ін Ню Йорк, свідомого поєднання вітамінів з аптечних баночок і контрольованих калорій. Я б це назвав скромно, як Чорчіл назвав одну із серій книг – «Тріюмф і трагедія»[95]. Тріюмф цивілізації і трагедія моєї неспроможности.

      Подяка творцеві, що і це минулося. Залишився довший, гостріший спогад і трохи бурчливих філософських розважань за чашкою кави в кубічній кімнаті «Йорку» солідної людини, яка вперто тримається переконання, що судженого не об’їдеш конем, а несуджену не привабиш ніякими чарами землі. Я не виявив паніки від пропозиції Зіни минулого разу, але згодом ми цю справу порушили наново.

      – Як ваша малярка з Монтреалу? – запитав я її.

      На це Зіна вийняла з маленької кишеньки свого білого плаща візитівку одного зубного лікаря з годинами прийнять пацієнтів і на її звороті, енергійним письмом, написала: «Лена Глідерс, 370 аве Шша, 00–4117». І подала мені.

      Я прийняв картку і заховав її до кишені своєї робочої блюзи. Нічого не сталося… Нема заперечень. Але й нема запевнень. Цілковита безсторонність. І що це справді за така мармуровість? Можливо, наш нуклеарний час трохи запересичений любов’ю – книги, радіо, телевізія, реклама… Зо всіх екранів і гучномовців на нас женуть любов, ніби отари худоби у ковбойських фільмах, нагі жінки переслідували нас навіть у… Вибачте. Не будемо рискувати словами. Не хочемо опинитися перед лавою присяглих святої інквізиції.

      Але де, скажіть, поділася колишня, справжня, запашна з гітарами, соловейками, повним місяцем… І зідханнями. Коли ще стрілялися і вмирали від отрути? Невчасне питання. Вибачте. Нема коментарів.

      У моєму випадку це перевантаження відчувалося досить виразно, моя шановна господиня Надія Петрівна раз-по-раз мусіла кликати мене знизу:

      – Павле Івановичу! Телехвон! (Вона полтавка).

      Я СКАЧАТЬ