Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

      – Ну на біса мені велика країна? Хочу жити в маленькій, такій, як Данія. Без ядерної зброї, без нафти та газу. Щоб ніхто мене не бив револьвером по голові. Може, тоді ми теж навчимося тротуари шампунем мити…

      – Комунізм – непідсильне для людини завдання… У нас завжди так: чи то конституції хочеться, чи то севрюжини з хріном…

      – Як я заздрю людям, у яких була ідея! А ми зараз живемо без ідеї. Хочу великої Росії! Я її не пам’ятаю, але знаю, що вона була.

      – Була велика країна з чергою за туалетним папером… Я добре пам’ятаю, як смерділи радянські їдальні й радянські магазини.

      – Росія врятує світ! І сама так врятується!

      – Мій батько до дев’яноста років дожив. Казав, що у його житті нічого гарного не було, тільки війна. Це все, що ми вміємо.

      – Бог – це нескінченне, яке є в нас… Нас створено за образом і подобою…

      Про все…

      «У мені радянського було дев’яносто відсотків… Я не розуміла, що відбувається. Пам’ятаю, як виступав по телебаченню Гайдар: учіться торгувати… ринок нас врятує… Купив на одній вулиці пляшку мінеральної води й продав її на іншій – це бізнес. Люди слухали нерозуміючи. Я приходила додому. Зачиняла двері й плакала. У мами інсульт, настільки її все це налякало. Може, вони хотіли щось гарне зробити, але їм не вистачило співчуття до власного народу. Ніколи не забуду жебрущих старих, вони шеренгами стояли вздовж дороги. Запрані шапочки, залатані піджачки… Біжу на роботу і з роботи – боюся очі підвести… Працювала я на парфумерній фабриці. Замість грошей видавали нам парфуми… косметику…»