Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

      Сиджу на кухні в моїх московських знайомих. Тут зібралася чимала компанія: друзі, родичі з провінції. Згадали, що завтра чергова річниця серпневого путчу.

      – Завтра – свято…

      – А що тут святкувати? Трагедія. Народ програв.

      – Під музику Чайковського совдепію поховали…

      – Перше, що я зробила, взяла гроші й побігла до крамниць.

      Знала: хоч би чим воно закінчилося, а ціни зростуть.

      – Зрадів: Горбі приберуть! Набрид уже цей базіка.

      – Революція була декоративною. Спектакль для народу. Пам’ятаю цілковиту байдужість, хоч із ким не побалакаєш. Вичікували.

      – А я подзвонив на роботу – і пішов робити революцію. Вигріб з буфету всі ножі, які були в домі. Розумів, що війна… потрібна зброя…

      – Я був за комунізм! У нас в родині – всі комуністи. Замість колискових мама співала нам революційні пісні. Й зараз онукам співає. «Ти що, з глузду з’їхала?» – кажу. А вона: «Я інших пісень не знаю». І дід був більшовик… і бабця…

      – Ви ще скажіть, що комунізм – гарна казочка. У мого тата батьки зникли в таборах Мордовії.

      – Я пішов до Білого дому разом із батьками. Тато сказав:

      «Ходімо. Бо ковбаси й гарних книжок не буде ніколи». Розбирали бруківку й будували барикади.

      – Зараз народ протверезів, і ставлення до комуністів змінюється. Можна не приховувати… Я працював у райкомі комсомолу. Першого дня всі комсомольські квитки, чисті бланки та значки забрав додому і сховав у підвалі, потім картоплю нікуди було складати. Я не знав, навіщо вони мені потрібні, але уявив, як прийдуть опечатувати й усе це знищать, а це були дорогі для мене символи.

      – Ми могли піти вбивати одне одного… Бог оборонив!

      – Наша дочка лежала в пологовому. Я прийшла до неї, а вона:

      «Мамо, революція буде? Громадянська війна почнеться?»

      – Ну, а я закінчив військове училище. Служив у Москві. Дали б нам наказ когось заарештувати, то, без жодних сумнівів, ми б цей наказ виконали. І багато хто виконав би його із завзяттям. Набрид хаос у країні. Усе раніше було чітко та зрозуміло, все за приписом. Був порядок. Військові люблять так жити. Взагалі люди полюбляють так жити.

      – Я боюся свободи, прийде п’яний мужик і спалить дачу.

      – Та які, людоньки, ідеї? Життя коротке. Нумо, вип’ємо!