Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ми були ладні померти за свої ідеали. Змагатися в бою. А почалося «чехівське» життя. Без історії. Завалилися всі цінності, крім цінності життя. Життя взагалі. Нові мрії: збудувати дім, купити гарну машину, посадити аґрус… Свобода виявилася реабілітацією міщанства, зазвичай зневаженого в російському житті. Свободою Його Величності Споживання. Величі пітьми. Пітьми бажань, інстинктів – прихованого людського життя, про яке ми мали приблизне уявлення. Протягом усієї історії виживали, а не жили. А тепер воєнний досвід уже не потрібен, його треба було забути. Тисячі нових емоцій, станів, реакцій… Якось раптово все довкола стало іншим: вивіски, речі, гроші, прапор… І сама людина. Вона стала барвистішою, окремішою, моноліт підірвали, і життя розсипалося на острівці, атоми, чарунки. Як у Даля: свобода-воля… воля-роздолля… простір. Велике зло перетворилося на віддалену оповідку, на політичний детектив. Ніхто вже не говорив про ідею, говорили про кредити, проценти, векселі, гроші не заробляли, а «робили», «вигравали». Чи це триватиме? «Неправда грошей у російській душі невитравна», – писала Цвєтаєва. Але ніби ожили й розгулюють нашими вулицями герої Островського та Салтикова-Щедріна.

      У всіх, із ким зустрічалася, я запитувала: «Що це – свобода?» Батьки та діти відповідали по-різному. У тих, хто народився в СРСР, і тих, хто народився не в СРСР, немає спільного досвіду. Вони – люди з різних планет.

      Батьки: свобода – відсутність страху; три дні в серпні, коли ми перемогли путч; людина, яка вибирає в крамниці зі ста сортів ковбаси, вільніша, ніж людина, яка вибирає з десяти сортів; коли людей не шмагають, але поколінь, вільних від шмагання, нам ніколи не діждати; російська людина не розуміє свободи, їй потрібен «казак» і канчук.

      Діти: свобода – кохання; внутрішня свобода – абсолютна цінність; коли ти не боїшся своїх бажань; мати багато грошей, тоді в тебе буде все; коли ти можеш жити так, щоб не замислюватися про свободу. Свобода – це нормально.

      Шукаю мову. У людини багато мов: мова, якою говорять із дітьми, ще одна, це та, якою говорять закохані… А ще є мова, якою ми розмовляємо самі із собою, провадимо внутрішні розмови. На вулиці, на роботі, в мандрах – скрізь лунає щось інше, змінюються не лише слова, а й щось іще. Навіть уранці й увечері людина розмовляє по-різному. А те, що відбувається вночі між двома людьми, зовсім зникає з історії. Ми маємо тільки історію денної людини. Самогубство – нічна тема, людина перебуває на межі буття та небуття. Сну. Я хочу це зрозуміти з ретельністю денної людини. Почула: «Не боїтесь, що сподобається?»

      Їдемо Смоленщиною. В одному селі зупинилися біля крамниці. Які знайомі (я й сама виросла на селі), вродливі, які славні обличчя – і яке принизливе, злиденне життя навколо. Розбалакались про життя. «Питаєте про свободу? Зайдіть у наш магазин: горілка стоїть, яка хочеш: «Стандарт», «Горбачов», «Путінка», ковбаси навалом, і сиру, й риби. Банани лежать. Яка ще свобода потрібна? Нам цієї досить». – «А землю вам дали?» – «Хто на ній буде гарувати? Хочеш – бери. У нас лише Васька СКАЧАТЬ