Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ біле небо з воронням. Шарль замружився… Знову тихо. Обережно розплющив очі – коло ліжка нікого немає. Чиясь моторошна хода…

      – Ваша величносте! – чується ясний, до болю знайомий голос.

      – Мій брате! – Шарль марно намагається підвестися з ліжка, сльози котяться градом із його вже безбарвних очей.

      Він тут не сам. Коло ліжка стоять усі: брат, невістка, діти, сестри, малі й дорослі – усі мерці, лише простягають до нього свої холодні білі-білі руки й шепочуть:

      – Ваша величносте! Брате! Татусю! Кузене!

      Король не боїться. Він марно намагається випростати руки до брата, на зморщеному обличчі проступають сльози.

      – Я йду… Я вже йду…

      На мить його викривлене стражданням обличчя осяяла якась глибока радість, він іще раз відкрив очі, обвів вицвілим поглядом сирі кам’яні стіни і помер. Він так і не дізнався, що бастард його брата, його племінник Жан Дюнуа, двічі приходив до смертного ложа, вбраний до невпізнанності у свиті королівського лікаря. І що вже надвечір того просяклого дощем жовтневого дня Дюнуа, ризикуючи власним життям, заганяючи коней, помчав до Пуатьє, аби сповістити принцові Шарлю, що його величність помер, і немає тепер у Франції іншого короля, окрім нього.

      …Щоб заспокоїти сумління, англійський регент Бедфорд щедрою рукою сипав милостиню, а поховання короля Шарля було сповнене таких розкошів, яких він не знав останні десять років життя. Труну з тілом нещасного монарха відвезли до королівської усипальниці в абатстві Сен-Дені. І всі ці дні: відспівування, жалобних ходів, похорону – королівську труну супроводжував величезний натовп французів із довгими білими свічками у руках. Дворяни, буржуа, селяни – усі ридали за благословенним королем. І не було жодного близького родича короля, яких злигодні долі кинули у полон, обійми смерті чи до прибічників дофіна Шарля.

      Бедфорд хижо примружував свої пташині сіро-зелені очі: Франції вже не існувало. У французів залишалось жалюгідне Буржське королівство та слабкий принц, сповнений сумнівів.

      Після того як Дюнуа розповів про останні дні його величності в порожньому палаці Сен-Поль, новий король Шарль впав у справжню істерику. Він знав, що мав вийти до придворних, що зібрались у залі Палацу правосуддя в Пуатьє. Та він занадто добре пам’ятав, що в тій залі було встановлено дві статуї: батька-короля, що позбавив його спадку, та матері-королеви, що своєю поведінкою збезчестила його, навіки поселивши в його полохливому серці сумніви. І Шарлю здавалось, що вони аж свердлять його своїми кам’яними очима. Чи справді він має право на французьку корону? Не годину і не дві він змусив придворних чекати. Його тещі, королеви Йоланди, не було поруч, вона повернулась у Бурж до дочки, тож ніхто не міг розважливим мудрим словом заспокоїти принца.

      Коли ж нарешті Шарль з’явися в залі правосуддя, Тангі дю Шатель, зневажаючи етикет, закричав:

      – Король СКАЧАТЬ