Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у шлунку закрутилося, але вона неймовірним зусиллям стримала потяг до блювоти. Вона не помічала ані несмаку зеленого із золотом вбрання Луїзи, ані надміру коштовностей на її пальцях, ані посклянілих очей Рауля, що дивився у бік трону і навіть упівоберта не озирався до дружини. Ізабелла бачила лише те, що Луїза вже геть не те дівча, яким вона була на весіллі, попри маленький зріст та вагітність, зараз вона була пишною молодою жінкою – білошкірою, кругленькою, сіроокою та білявою. Багато чоловіків не відмовились би від такої у своєму ліжку. І Рауль, звісно, не відмовився. Високий пояс сукні мадам де Вандом знов нагадав Ізабеллі, що нічого доброго їй чекати не слід…

      За кілька кроків від трону Луїза схилилась у ритуальному реверансі та завмерла, чекаючи на дозвіл його величності підвестися. Треба гадати, їй важко триматися, схиливши коліно, в її стані, а король, як більшість молодих чоловіків, геть цього не розумів, тому він уважно слухав довгий перелік володінь, сеньйорій і титулів, аж тоді дозволив їй встати.

      – Мадам де Вандом, ми надзвичайно раді бачити вас при дворі, – сказав король, вказуючи, куди Луїзі стати.

      Розгублена розчервоніла мадам де Вандом замість того, щоб стати, де вказано, ще тричі присіла у реверансах, що треба було робити, лише залишаючи залу. Придворні зашепотіли щось глузливе, Рауль кресонув дружину розгніваним поглядом. Луїза розгубилась ще дужче і стояла геть червона, не піднімаючи очей, руки її, зчеплені на животі, тремтіли.

      Високий лоб Рауля прорізала глибока зморшка – ознака сильної стурбованості. Він шукав поглядом Ізабеллу, та не знаходив її у звичному місці біля трону. Він знав, що попри бездоганне виховання та придворну витримку, попри завмерлу світську посмішку на вустах, цей прийом із представленням до двору Луїзи для неї як ляпас. Він хотів поговорити з Ізабеллою до того, як почнеться учта, де їх можуть розсадити далеко одне від одного без жодної змоги перекинутися хоч півсловом.

      Проте знайти Ізабеллу йому вдалося лише в її покої. На щастя, вона була сама, мадемуазель де Буассі з дозволу королеви на два тижні поїхала на прощу. Призвичаєним рухом, сунувши дрібну монету у податливу відпружену долоню, він відпустив покоївку, що допомагала своїй пані із зачіскою. Покоївка удавано ображено зойкнула, хоча добре знала, що коли молодий Вандом опинився в ліжниці мадам Ізабелли, та ще й мадемуазель де Буассі немає, то в неї буде кілька вільних годин.

      Ізабелла, звісно, зауважила вторгнення, проте продовжувала удавати, що зайнята вибором прикрас. Рауль деякий час мовчки дивився на неї, аж язиком цокнув від захвату. Вона – ідеальна придворна дама, така витончена, освічена, так доречно вбрана. Він прийшов саме у ту мить, коли покоївка мала подати їй верхню сукню з чорного оксамиту, але не встигла. Тому Ізабелла сиділа у нижній сукні темно-червоного кольору, який пасував їй найбільше.

      – Мадам…

      – Ви прийшли, монсеньйоре? Хіба ваша дружина відпустила СКАЧАТЬ