Посол Царя Царів. Орест Сандомирський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ рисах. Тому я спробую зробити їх реконструкцію. Десь в Німеччині. Двоє. Один верхи, схожий на не надто заможного дворянина. Другий пішки, озброєний не просто до зубів, а по самісінькі вуха. Своїм виглядом чимось нагадує мародера однієї з цих банд, які захопили Німеччину. Щоправда, деякий подив викликає та обставина, що на місце зустрічі кожен прибув поодинці – у спустошеній війною країні це небезпечно. Їх могли не просто пограбувати та вбити, якби хтось помітив, а навіть з’їсти! Такий був голод! Якби побачили… А все-таки побачити таку двійку було нелегко.

      – Гадаю, що він живий, – почав «мародер».

      Дворянин кинув здивований погляд.

      – Пірат повідомив, що він не міг залишитися в живих, але…

      Дворянин кивнув. Він не гірше за свого співбесідника знав, що у чаклунському зв’язку передаються не слова, а зміст. Але, оскільки представники різних народів не лише говорять, але й думають по-різному, то важко бути певним, що його помічник та китайський пірат вірно зрозуміли одне одного.

      – Вибухнув порох. Вибух був такої сили, що вбив навіть дракона, а уламки корабля розкидало навсібіч на велику відстань. Ніхто на борту не міг лишитися живим. Але… Мюллер стверджує, що не відчув його смерті. Хоча й не бачить його в камені. Там темрява.

      – Мюллер міг і помилитися.

      Несподівано у вухах обох загуділо, хоча стороння людина абсолютно нічого не почула б. Раптом той, що скидався на дворянина, підняв руку (це означало «Я сам») і вийшов на зв’язок.

      Десь протягом хвилини він стояв, ніби закам’янівши, а потім раптом заговорив:

      – Мюллер повідомляє, що він побачив у камені жіночі груди. Тобто хлопець повісив дорогу каблучку на шию, під сорочкою.

      «Мародер» кашлянув.

      – Ексцеленц, насмілюся запитати… А чи недаремно ми злякалися? Що ми знаємо? Що він невразливий…

      Малося на увазі – невразливий для магічних атак. І невидимий для більшості засобів магічного пошуку.

      – Ну так, невразливих – по тридцять-тридцять п’ять чоловік з кожної сотні, не дивина. Далі, ми знаємо, що небіжчик оплатив його навчання, з упором на володінні зброєю. Але якщо він – син покійного (а схоже на те, що так і є) – то все сходиться, навіть те, що наукам його по-справжньому не вчили. Купив би йому небіжчик маєток – ну й навіщо науки? Вистачить арифметики для розрахунків з орендарями, латини для спілкування та вміння за себе постояти.

      Дворянин промовчав, але помовчав так, що в підлеглого й думки не виникло щось сказати.

      – Можливо. – Нарешті вимовив він. – Можливо. Але… Вбитий…

      Вони чомусь обидва боялися називати його на ймення. Ходили вперті чутки, що привид потужного чаклуна може з’явитися там, де назвали його ім’я. Ніхто точно не знав, чи це так, але охочих перевіряти не знаходилося.

      – Він робив над цим хлопчиком якійсь чари. Я нічого не зрозумів, а він ще й посміявся над мною. Мені не подобається існування СКАЧАТЬ