Посол Царя Царів. Орест Сандомирський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Проте наступної миті ті ж самі руки простягли палаючу тріску.

      Я підпалив ґніт та випалив у драконову голову, молячись про те, щоб він був набитий кулями, а не шротом. Таки куля! І у відповідь від дракона – ще один постріл, позаду!

      Раптом мені здалося, що з голови, яка, до речі, за розміром була приблизно така, як в носорога, полетіли якійсь друзки, а мене обдало водою. Дракон упав. Не знаю, чи то подіяли кулі, чи то картечні рани виявилися смертельними, але він, нарешті, сконав.

      Я не пам’ятаю, про що тоді думав, але головне стало зрозумілим одразу – клятий інь таки метав блискавки. Пригадую лише, що зопалу назвав його «електричний птеродактиль».

      Я роззирнувся. Мушкет мені подав китаєць Ден.

      Потроху оговтуючись, я побачив, що вся палуба була мокрою і порожньою. На батарейній палубі вибухнуло дві гармати і один фальконет, і саме з нього на палубу лилася цівка води. Решта не вибухнула, бо гармати стояли на дерев’яних блоках. Мабуть, усі загинули за секунду… А ми з Деном лишилися живими, бо стояли на юті, а він був сухим.

      Несподівано ми відчули сильний поштовх – корпус корабля зі скреготом пройшов по піску і зупинився, а друга щогла, не витримавши сильні пориви вітру, зламалася з жахливим тріском.

      – Є хто живий? – викрикнув я нижньонімецькою. Ден вторував мені китайською. Ані звуку.

      «От тобі й на: електрична палуба замість електричного стільця!» Корма потроху розгоралася. Димом тягло й знизу, з батарейної палуби.

      – Ден! Знайди кулі до цієї рушниці або ж кулелійку.

      – Але ж можна…

      Він почав та осікся. Так, мушкет можна зарядити, замість однієї великої кулі, кількома меншими, і навіть розтопленим свинцем, гвіздками, камінням. Проте це діятиме лише проти людей, для дракона ж – як слону голка.

      – І ще порохівницю! Знайди собі зброю, якою вмієш користуватися, а мені візьми спис та халат з шапочкою. Зустрінемося на березі! – останню фразу я повторив двома мовами, а сам побіг вниз.

      Мій гамак був прив’язаний на гарматній палубі, і саме там, у ньому, лишилися мої речі: рушниця, клунок та шабля, які привіз вихователь.

      Клаус вчив мене не лише бою на шпагах але й володінню шаблею. Дай йому волю, вчив би лише шпазі, але в «програмі» було чітко сказано – упор на шаблю, до речі, саме ця зброя в Західній Європі була більш поширеною, аніж я собі уявляв після перегляду історичних фільмів.

      Я вибіг на верхню палубу, перестрибуючи через палаючі місця – корабель горів все сильніше. Після стрімкого стрибку за борт і м’якого падіння на пісок, я швидко підвівся і пробіг зо сотню кроків. Під ногами вже була земля, і я знесилено впав.

      Розплющивши очі, я побачив, як у повітрі, ретельно шукаючи ціль, кружляв другий інь. На щастя, дракон не шукав людей і просто метнув блискавку у корму каравели, довівши, що він або нерозумна істота, або просто дурень.

      Спочатку вибухнули гармати всередині юта СКАЧАТЬ