Щось більше за нас. Владимир Винниченко

Чтение книги онлайн.

      Андрій ще раз вилаявсь і швидше пішов од хати, від якої навмисне голосно, якось нервово почулось:

      Прокинувся Сонгород. Ярмарок. На вулицях стоїть туман пилу; торохкотять вози з прив’язаними до них кіньми, волами, коровами, телятами; літає солома, шерсть; «дядьки», поспускавши з полудрабків ноги, по три, по чотири, а то й цілими купами поспішають до базару. А на базарі галас, регіт, рев, викрикування, закликання, гукання; ряди возів, ряди перекупок, жидів, кацапів, ряди шатрів з хустками, намистами, кожухами, ряди з рибою, ряди з паляницями, ряди з дьогтем, салом, сіллю. І туман пилу по всьому.

      Тихий, спокійний, навіть флегматичний український ярмарок. Нема в ньому ні зайвої турботи, ні зайвого крику, ні зайвої біганини: мирно, спокійно, – і легкий кольор флегми на всьому. Тільки коло жидів, бублейниць та циган і почуєш несамовиті крики, безсоромну брехню, тільки коло них побачиш бійку, іноді кров і раз у раз поліцію.

      – Бублички! Бублички гарячі! На салі, на маслі, на всім продовольстві! П’ять копійок за три пари, сім – десяток! Добирайте, дядьки, молодиці, гарненькі дівчатка!

      І підійде дядько з батогом у руках, уважно обдивиться бублики, калачі, паляниці, спитає почому, подумає трохи, поторкає обережно пальцем і мовчки одійде собі.

      – Куди ж ви, дядечку? Паляниці ж, як сахар. Десять копійок, дядю! Ну, за дев’ять оддам!

      – Знаєм ваш сахар! – бовкне собі під ніс «дядько» і так само піде далі, проштовхуючись, роздивляючись, обмацуючи й одходячи.

      – Ах, какиї ви стали скупиї! – докірливо хитає головою молодий єврейчик засмаленій, товстопикій дівці, що роздивлялась на червону з зеленими квітками хустку. – Самая петербурзькая матерія!.. По самой первой моді!.. Ах, скупиї, баришня… Ето не харашо!

      – Дам трийцять п’ять! – підніма голову дівка, не випускаючи хустки.

      – Менше, как шезьдесят, накажі мінє Господь, не можна!.. Вам какіх ниток?.. Какиї ви скупиї! Такая багатая і красивая баришня і тілько трийцять п’ять… Здачі? Суре, ґіб їм здачі… Нєту?.. Вот я чічас дам здачі, одну минуточку… Єслі ви хотітє купить етот платок, я вам для вас можу оддать за 50 копєйок… По знакомству…

      Мовчки, довго роздивляючись, стоїть дівка біля хустки й, нарешті, розв’язує край своєї хусточки, виймає гроші, довго лічить їх, оддає єврейчикові, пильно-обережно склада хустку й одходить тихо, спокійно, задоволено.

      А ще тихше, ще спокійніше ярмаркують на воловій та кінській.

      Веде пару сіреньких, невеличких бичків худенький, маленький, трохи сивенький «дядечко», з одною випущеною штаниною і з полотняною латкою на коліні, в брилі, з таким носом, що, здавалося, цей дядечко ще змалечку не цурався чарочки.

      – Що за бички, синій ніс?

      Мовчок, тільки суворий погляд з-під сивеньких брів і сердите «гей»…

      – Дядьку! Земляк з буряковим нюхачем! Що за бички дам?

      – Зашмаруй наперед ряботиння, – одмовляє синій ніс, – а тоді й питайся СКАЧАТЬ