Щось більше за нас. Владимир Винниченко

Чтение книги онлайн.

      – «Так вони, каже, не грабують». – «І я, кажу, не грабую». – «Брешеш, каже! Ти, каже, тим і живеш!» – «Ба ні, кажу, як на те пішло, то вони саме і грабують, бо деруть і з слабого, і з бідного – а я з бідного не деру»…

      – Бо чорт ма чого драть! – хитро підморгнувши, всміхнувся Андрій.

      – Ну да! – зареготався Ілько, – на чортà мороку зачіпать із бідним, як на багатому можна поїхать?..

      – Хоча бідного все-таки жаль…

      – Та ну да, жаль! – підхопив Ілько й подивився пильно на Андрія. – Звісно, бідний щó? Зараз заплаче…

      – Ну, а батько ж що?

      – Та що? «За це, каже, на тім світі з тебе будуть шкуру драть». Еге, кажу, до того світу далеко, а як другі тут деруть, то чого ж я не можу з них подрать?

      – А він що?

      – Плюнув та й пішов додому.

      – Ну да, – почав Андрій, – то все, бачиш, так. Коли ж одне… Багачі, бач, як деруть, то хоч не б’ють. А ти ще й б’єш.

      – Ну, що там! Ударю раз, два…

      – Ого! Добре раз, два, – засміявся Андрій, – а як тому ковбасникові щелепи звернув?

      – А чого ліз? – зареготався Ілько. – Я йому…

      – Бач, якби ти робив так, як я, – перебив Андрій, – не бив, не заводився, а тихо та любо, то й було б, що ти й не грабуєш…

      – Ну да, – муркнув Ілько.

      – А то ти і змалечку усе б’єшся. І тобі достається. Пам’ятаєш, як раз трохи не вбили на базарі? Якби не я, то й убили б, мабуть.

      – То коло Хаїмовського?

      – Еге ж.

      – Ну, так їх же було з тридцятеро, а я сам.

      – Та то все одно, а вбили б.

      – А вбили б, гаспиди! – зареготавсь Ілько. – Якби не підскочив ти – убили б!

      – А як хлопцями ще били, – підхопив Андрій, – то раз у раз же я тебе визволяв, бо то з тим, то з другим заведешся. Та й у школі…

      – А як на ставку? Єврейчики? Та й у школі… А як із школи з тобою тікали, пам’ятаєш? Ти, бувало, ховав книжки біля Ривки у бур’ян. А знаєш, тоді якось веселіше було, – оживився Ілько. – Бувало, пам’ятаєш, цілий день на річці… товариші…

      – Хм!.. – гірко всміхнувся Андрій. – То правда, що тоді тільки й товариші, як самому біда… А тепер як допомогти тому самому товаришеві, то й нема. Ех!..

      – Та чудний ти, їй-богу, Андрію! – винувато глянув Ілько. – Хіба ж я не хочу?

      – Та ну да, не хочеш! Тут же нічого важкого нема.

      – То тільки, говориш, підговорити у пивну?

      – Більше нічого! Там вже я сам із Гришкою!

      – Та я піду… А десятка ж буде?

      – Як СКАЧАТЬ