Quo vadis. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відповісти – і, видно, це бажання перемогло: глянувши просто у вічі Петронію, вона відповіла йому словами Навсікаї, вимовивши їх одним духом, як завчений урок:

      Звісно, мандрівцю, славетний твій рід: ти, я бачу, розумний.

      Після чого, швидко повернувшись, випурхнула, наче сполохана птаха.

      Тепер надійшла черга Петронія дивуватись – він не очікував почути Гомерові вірші з вуст дівчини, котра, як він дізнався від Вініція, була родом із варварського племені. Він запитливо подивився на Помпонію, але та, не помітивши його погляду, нічого не сказала – в цю хвилину вона, всміхаючись, дивилася на обличчя Авла, що сяяло гордістю.

      Гордість цю Авл і не намагався приховати. Він був прихильний до Лігії, мов до рідної доньки, і до того ж, незважаючи на свої давньоримські забобони, що спонукали його вергати громи проти грецького впливу та його поширення в Римі, грецька мова була в його очах ознакою вищої світської витонченості. Сам Авл так і не опанував її, про що у глибині душі жалкував, і тепер йому було приємно, що вельможному гостю, та ще й письменнику, що, напевно, вважав дім його ледве не варварським, відповіли мовою Гомера та його віршем.

      – У нас у домі є вчитель-грек, – сказав він, звертаючись до Петронія, – він навчає нашого хлопчика, а дівчина слухає. Вона ще горобеня, та миле горобеня, й ми обоє до неї звикли.

      Петроній дивився крізь переплетення плюща і капріфолії на трійку юних гравців. Вініцій скинув тогу і в самій туніці підкидав м'яча, а Лігія, що стояла напроти нього з піднесеними руками, старалася м'яч піймати. При першому погляді дівчина не справила на Петронія великого враження. Вона видалася йому занадто худорлявою. Але, придивившись у триклінії поближче, він подумав, що, мабуть, саме такою можна собі уявити юну Аврору, – і як знавець жінок відзначив у ній щось незвичайне. Він усе побачив і все оцінив: і рожеве личко, що ніби світилось, і свіжі, мовби для поцілунку складені, губки, і блакитні, наче морська лазур, очі, й алебастрову білість лоба, і пишне темне волосся, що вилискувало на звивах бурштином або коринфською міддю, і струнку шию, і божественну лінію плечей, і всю її гнучку, тонку постать, юну та свіжу, як травневий день, мовби квітка, що розбрунькувалася. В нім прокинувся художник і шанувальник краси, котрий відчув, що до статуї цієї дівчини можна було б зробити напис «Весна». Тут йому раптом пригадалася Хрисотеміда, й він ледве не розсміявся вголос. Із золотавою пудрою на волоссі, з підведеними чорною фарбою бровами, вона здалася йому такою безнадійно зів'ялою, якоюсь пожухлою трояндою, що осипається. Але ж через Хрисотеміду йому заздрив увесь Рим. Потім він згадав Поппею – так, усіма уславлювана Поппея, подумав він, схожа на бездушну воскову маску. А в цій дівчині з постаттю танагрської статуетки дихає не тільки весна – в ній живе сонцесяйна Психея, світячись у її рожевому тілі, як вогонь світиться в лампі.

      «Вініцій має рацію, – подумав Петроній, – а моя Хрисотеміда стара, стара… як Троя!»

      І, звертаючись до Помпонії Грецини, він вказав рукою в сад.

      – Тепер я розумію, доміно, – СКАЧАТЬ