Quo vadis. Генрик Сенкевич
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Quo vadis - Генрик Сенкевич страница 18

Название: Quo vadis

Автор: Генрик Сенкевич

Издательство:

Жанр: Классическая проза

Серия:

isbn: 978-966-03-4295-8

isbn:

СКАЧАТЬ ти віриш у богів, Помпоніє?

      – Вірую в Бога єдиного, справедливого та всемогутнього, – відповіла дружина Авла Плавтія.

      Розділ III

      – Вона вірить у Бога єдиного, всемогутнього та справедливого, – повторив Петроній, уже знову сидячи в ношах поруч із Вініцієм. – Якщо її Бог всемогутній, отже, він владний над життям і смертю; а якщо він справедливий, отже, посилає смерть правильно. Так чому ж Помпонія ходить у жалобі за Юлією? Боліючи серцем за Юлією, вона нарікає на свого Бога. Це міркування мені треба б повторити перед нашою міднобородою мавпою – гадаю, що в діалектиці я не слабкіший від Сократа. А щодо жінок, я згоден, що кожна з них має три або чотири душі, та в жодної немає душі розумної. Хай собі Помпонія розмірковує разом із Сенекою або Корнутом[123] про те, що таке їхній великий Логос. Хай собі закликають тіні Ксенофана, Парменіда, Зенона та Платона[124], котрі в кіммерійському краю[125] нудьгують, як чижі в клітці. Зовсім про інше хотів я поговорити з нею та Плавтієм. Присягаюся священним лоном єгипетської Ісіди! Та коли б сказав я їм так попросту, навіщо ми з'явились, їхня доброчесність, напевно, задзвеніла б, як мідний щит од удару палицею! І я не зважився! Повіриш, Вініцію, не зважився! Павичі – красиві птахи, та кричать занадто пронизливо. Я убоявся крику. Але твій вибір схвалюю. Воістину «рожевоперста Аврора»[126]… І знаєш, що вона мені ще нагадала? Весну! Причому не нашу тут, в Італії, де лише коли-не-коли побачиш яблуню в цвіту й де маслинові гаї всі такі ж сірі, як були взимку, а весну, котру я колись бачив у Гельвеції[127], – юну, свіжу, яскраво-зелену. Присягаюся цією блідою Селеною[128], я тобі не дивуюся, Марку, але ти мусиш знати, що закохався в Діану[129] та що Авл і Помпонія готові тебе роздерти, як колись собаки роздерли Актеона.

      Не підводячи голови, Вініцій якусь мить помовчав, потім заговорив тремтячим од хвилювання голосом:

      – Я хотів її й раніше, але тепер хочу ще більше. Коли я взяв її руку, мене обпалило вогнем. Вона мусить бути моєю.

      Якби я був Зевсом, я б огорнув її хмарою, як він огорнув Іо, або дощем на неї пролився, як він – на Данаю[130]. Я хочу цілувати її вуста до болю! Хочу чути її стогін у моїх обіймах. Хочу вбити Авла та Помпонію, а її викрасти й однести на руках у мій дім. Сьогодні я не спатиму. Накажу катувати якого-небудь раба й слухатиму його волання.

      – Заспокойся, – мовив Петроній, – у тебе забаганки, гідні тесляра із Субури.

      – Ах, мені однаково. Вона мусить бути моєю. Я звернувся до тебе по допомогу, та якщо ти не знайдеш виходу, я сам його знайду. Авл вважає Лігію донькою, чому ж мені дивитися на неї як на рабиню? Якщо вже немає іншого шляху, хай вона обів'є пряжею двері мого будинку, змастить їх вовчим лоєм і сяде біля мого вогнища як дружина.

      – Заспокойся, божевільний нащадку консулів. Не для того тягли ми варварів на мотузках за нашими колісницями, щоб одружуватися з їхніми доньками. Бійся СКАЧАТЬ



<p>123</p>

Корнут Луцій Антей – філософ-стоїк, вільновідпущеник Сенеки, вчитель поетів Лукана та Персія; вигнаний Нероном 68 p.

<p>124</p>

…тіні Ксенофана, Парменіда, Зенона… котрі в кіммерійському краю нудьгують… Ксенофан (бл. 570—475 до н. е.) із Колофона (місто на західному узбережжі Малої Азії), Парменід (бл. 540—480 до н. е.) і Зенон (бл. 490—430 до н. е.) – представники т. зв. Елейської школи давньогрецької філософії. Елеати вважали, що істина досяжна не чуттєвим шляхом, а лише за допомогою розуму; їхня відправна настанова полягала в утвердженні тотожності мислимого й сущого.

<p>125</p>

Кіммерійський край – за уявленнями стародавніх людей, область на краю світу, де у вічній темряві живе казковий народ кіммерійці.

<p>126</p>

«Рожевоперста Аврора» – епітет богині зорі Еос (римської Аврори); часто трапляється в поемах Гомера.

<p>127</p>

Гельвеція – область на території сучасної Швейцарії.

<p>128</p>

Селена – у грецькій міфології уособлення місяця.

<p>129</p>

Діана – богиня рослинності, покровителька полювання, пологів, уособлення місяця; тотожна грецькій Артеміді.

<p>130</p>

…огорнув її хмарою, як він огорнув Іо, або дощем на неї пролився, як він на Данаю. – У грецькій міфології Іо – донька аргоського царя Кінаха, коханка Зевса, що з'явився до неї у вигляді хмари. Даная – донька аргоського царя Акрисія, також коханка Зевса. Дізнавшись від оракула, що йому судилася смерть від руки внука, Акрисій замкнув доньку в підземеллі, та Зевс проник туди у вигляді золотого дощу.