Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але від такого запитання йому стало тепер зрозуміло, що вони прийшли по нього, і Байда, враз захрипнувши, знову почав виправдуватись:

      – Та що ви, товариші, який же я більшовик?

      Солдати знову посміхнулись.

      – Товариш, та, та, товариш! – І старший поплескав Байду по спині. Потім вивернув перед його розгубленими очима свою широку долоню. Вона була схожа на стару порепану підошву. Криві пальці росли із сизих, як вичовгані залізні плити, мозолів.

      – Товариш! – повторив він і звівся з ослона.

      Байда тепер не знав, чи треба якось виправитись, чи повторити: у солдата була мозолиста рука робітника.

      На порозі з'явився в сірій папасі з червоним верхом гайдамака. Він окинув поглядом землянку, як карцер, у якому сидів уже спійманий бунтар. Розкидане на ліжку й по хаті шмаття доводило, що трус уже відбувся. Солдати нахмурились.

      – Тягти? – кинув гайдамака на Байду.

      Старший солдат ще раз копирснув багнетом подушку, покрутив заперечливо головою й махнув гайдамаці на двері.

      Байда, все ще ошелешений, але з почуттям вдячності до цих солдатів, ступив за ними. Старший озирнувся і з посмішкою сказав:

      – Цюрік!

      Байда розгублено знизав плечима і, відчувши тільки зараз надмірну втому від пережитого хвилювання, знесилено опустився на ослінчик.

      – Чи мені здалося, – заговорила чомусь пошепки Харита, – якісь вони не німецькі. Як посміхнувся – ну наче рідний брат.

      – Майстеровий, мабуть, – сказав Байда, важко дихаючи, ніби сходив на високу гору.

      – А гайдамака, бачив, якими очима позирнув? Не припусти господи, щоб приснився. І де вони такі плодяться?

      Ілько побачив у вікно, що гайдамака з солдатами зникли в сусідній землянці.

      – Пропаде Кіндрат, – сказав він стурбовано. – У нього рушниця захована.

      – Гайдамака погубить, – погодився й Байда.

      – А ми його зараз видуримо з хати.

      І мати не встигла сплеснути в долоні, як Ілько уже був надворі.

      Байда ходив розгублений, аж доки не відпустили Семена Сухого, в якого була така ж сама провина, хіба що його син ще до того, як пішов до Червоної гвардії, застрелив одного чорносотенця. Сухий не зрікався сина, як Байда, але й не часто згадував. Зустрівшись, вони кивнули головами.

      – Ну?

      – За сина допитували, – відповів Сухий.

      – Я так і думав. Які з нас, Семене, більшовики?

      – Як батіг з клоччя, Гордію. Он Херсон аж два тижні відбивався, а ми заховались у землянки й сидимо, як ті щури.

      Хоч і образливе було порівняння, але біс його бери. Байді було приємно, що Семен не цурається його.

      – Гадаєш, до мене не приходили?

      – А ти, мабуть, похвалився, як випровадив сина?

      Байда почервонів. «Знову? Ну випровадив, ну погарячився, так що ж тепер, каятись при всіх?»

      – Бо не люблю, коли яйця СКАЧАТЬ