Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

      У Калинівці була тільки одна маленька крамниця з трьома скрипучими приступками. Побачивши в селищі німецьке військо, крамар широко відчинив двері. Першим забіг солдат з обозу, посміхнувся на весь рот і загріб аж три шматки сала, а крамареві тицьнув новенький банкнот. Крамар хоч і не знав вартості цих грошей, але вдячно закивав головою. Марка пішла по руках шахтарів і хутко обернулася на сіренький клаптик паперу.

      – Сказано – культура, – з захопленням дивився на папірець опецькуватий кріпильник Задоя. – Гроші і ті новенькі.

      – А скільки тут? – питали шахтарі. – Бо той солдат і про ціну не довідався.

      Задоя забігав масними очицями, як миша під руками:

      – Німець не обдурить.

      – Не те що ти!

      Забіг ще один солдат. Побачивши стільки поживного, він аж заплямкав губами. Цей дав крамареві вже монету з хижим орлом. Крамар і йому вдячно закивав головою, а шахтарі почали підкидати її на порепаних долонях.

      – Ти ж в яку газету, сучий сину, загортаєш сало?

      Крамар, бажаючи підкреслити, що його погляди на газету «Голос солдата» не розходяться з поглядами штейгера Вариводи, презирливо скривив губи:

      – Кому вона тепер потрібна?!

      – Та ти вникни, дурню, що в ній написано! Прокламації роздаєш!

      Крамар злякано й поспішно загорнув сало в цупкі аркуші з якоїсь бухгалтерської книги, а газету тримало вже кілька шахтарських рук.

      – Де тут?

      – Ану, читай.

      Гнат Убогий, просунувши й собі голову, знайшов відозву Раднаркому Донецької республіки на першій сторінці.

      – Почитаємо. «Ворог біля воріт столиці… Революція кличе, революція вимагає – до зброї! До прапорів! Хай у ці дні всі виконають свою повинність до краю, хай раби й боягузи посоромляться зі своєї підлоти… Хай сичать гади, хай стогнуть боягузи!»

      – Інтересна газетка.

      – Чого ж ти зостався? – ущипливо запитав Варивода. Його лиса голова була схожа на жовту диню.

      – Тебе не спитав! – огризнувся Убогий.

      – Пожалуйста, пожалуйста, – іронізував Варивода, обмахуючи з лисини густий піт. Зсередини кашкета виходила пара. – Ваші ж кличуть нести голови. Може, ще не остогидли фронти!

      – Так це про вас тут і згадують! – сказав, підморгуючи до гурту, Семен Сухий.

      – Де? – не зрозумівши його, спитав Варивода, все ще орудуючи хусткою.

      – А ось: «Хай сичать гади, хай стогнуть боягузи!»

      Серед шахтарів розлігся регіт. Штейгер злими очима обвів присутніх і, не знайшовши собі підтримки, шмигнув із крамниці.

      – Викусив!

      – Аж ноги заплітаються!

      Крамар був збентежений. У нього залишилося цієї газети ще кілька примірників.

      – Та ти не ховай її, дурню, – сказав Гнат Убогий. – Роздай німцям, може, СКАЧАТЬ