Без козиря (збірник). Петро Панч

Чтение книги онлайн.

      – Що ти на це скажеш, Гордію?

      У Гордія Байди аж залоскотало в грудях. Стіни землянки ніби розсунулись, і він побачив перед собою усе селище, всю країну, уярмлену німцями, гайдамаками; а напружать сили Артем, Троян, Мостовий, Сухий і він з ними – і ярмо затріщить, полетять шкереберть і кайзери, і гетьмани. Піддай, Гордію!

      – Давай, – сказав він враз голосно, – давай! Раз хочуть задушити революцію, поїду, куди скажете, голими руками буду душити буржуїв. А що повірили старому, за це спасибі!

      – Може б, ти взявся й загоном командувати? А то Василь необучений, та й важко йому з ногою!

      – Коли доручаєте, буду. Унтер-офіцером служив. А зброю від німців одіб'ємо. Я вже надумав як.

      – Ану скажи!

      – Засідку на шляху треба зробити. Гвинтівки будуть на задніх підводах. Треба тільки щось придумати, щоб їх відірвати від обозу. Тоді голими руками можна буде взяти.

      – Щось дуже просто в тебе виходить, – сказав Мостовий. – Німці не такі дурні, щоб розвісити вуха. Ще хоч би кулемет був.

      – І кулемет зробимо. Раз сил у нас малувато, треба на хитрощі пускатись. Коли тільки це буде?

      – Про день виїзду німецької залоги не тяжко буде довідатись.

      – А я можу ще списів наробити, – сказав Гриць Духота. – У дев'ятсот п'ятому році на Віровській рудні теж, кажуть, не вистачало зброї, так що робітники придумали? Наробили собі залізних списів! І ми можемо зробити і – в штики на німця!

      – Обдумайте, товариші. А то зброю чи відіб'ємо, чи ні, а людей можемо загубити. Припоручимо це товаришеві Байді. Згода? Може, мене не буде, Гордію, тоді з Гнатом порадься. А зараз послухаємо Марусю.

      Маруся здригнулась. Вона сиділа запишавшись, з червоними від хвилювання щоками. А коли в її бік зиркав гострими очима Мостовий, вона, як і інші, упокорено ніяковіла.

      Їй було доручено організувати допомогу родинам червоногвардійців. Робилось це під виглядом допомоги солдаткам. Розповідаючи, як вона збирала кошти, одежу, борошно, Маруся з натугою підшукувала потрібні слова і соромливо червоніла, а коли вимовила, двічі спіткнувшись, слово «пролетаріат», і зовсім зніяковіла.

      – Ти сама це робила? – запитав її Мостовий.

      – Дівчата з відкатки допомагали. Раніше і заїкатись не можна було, на сміх знімали, а тепер самі бігають, щоб якусь роботу давала.

      – А на страйк пристануть?

      Маруся кивнула головою.

      – Ти ще серед платонівських дівчат попрацюй. А то вони осторонь тримаються, думають, що коли живуть по хатах під солом'яною стріхою, то шахта їх не обходить. І шахти наші, і земля наша. Народ один, і ворог у нас один – капітал. На цьому, товариші, можна й закінчити!

      Присутні повставали з місць, почали розминати пересаджені ноги, а Власов обережно пробігся по голосниках.

      – А що ще я в тебе хотів спитати, – сказав Байда. – Про товариша Трояна нічого не чув? Пам'ятаєш, разом з тобою в тюрмі сидів?

      Мостовий СКАЧАТЬ