Сад Гетсиманський. Іван Багряний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вечері вже не мили підлоги, не розповідали анекдотів, не сміялися навіть тихесенько, а сиділи, пороззявлявши роти й тяжко дихаючи, – чекали. Вони чекали сну. Але до сну, до права заснути, ще далеко – команда буде подана аж в дев'ять годин. Без права ж люди не могли заснути, вони хитрували, схиляючи голови як-небудь так, щоб наглядач не бачив і щоб можна було все-таки здрімнути, але з того нічого не виходило. Люди тільки мліли від утоми, зітхали люто або трагічно і не могли відсахнутися від дійсності ні на хвилину – саме як починало дріматися солодко, раптом, ніби зумисне, розтиналося тихе й настирливе – «Цс-с!», і то котрийсь із в'язнів подавав пересторогу, помітивши, як тихесенько відслонявся вовчок, і всі шарпалися, ворушились, позіхали – робили рух, потрібний для доказу, що вони не сплять. Гнітила невдоволена спрага на сон, гнітила задуха, гнітила мовчанка. Нарешті Руденко не витримав, зітхнув глибоко й шумно, мовби після шаленої біганини, й звернувся до Приходька лагідно, благально:

      – Професоре… Розкажіть що-небудь… Ваша ж черга. Літературну годину!

      Руденка підтримали інші.

      – З Мопасана… Із Стендаля… Ні, «Три мушкетери»! «Король Лір»!..

      Руденко благав, мов хлопчисько, пропонував навіть свою завтрашню пайку хліба за труд. Приходько згодився без пайки. Літературні «години» у них, бач, відбуваються дуже часто, а на них розповідаються з пам'яті найкращі перлини світової літератури. Оповідачами були найбільше начитані й найпам'ятливіші в'язні. До таких належали – Приходько, Зарудний, інженер Н., Гепнер. Кожен з цих чотирьох був своєрідною літературною хрестоматією, а то й енциклопедією. Особливо Приходько, наділений чудесним даром – феноменальною пам'яттю та високими здібностями оповідача. Перші три теж були ніби добрими, але черга сьогодні була Приходькова.

      Для Андрія такий спосіб розваги не був новиною, бо не був він взагалі новиною в совєтських тюрмах, де не давали книг і газет і взагалі суворо забороняли будь-що читати і де люди насичували духовний голод «з пам'яті». Новиною був лише той високий «клас», який мав тут місце. Це ж розважалися високорозвинені, інтелектуально багатющі, хоч і голопузі люди.

      Приходько всівся посеред камери і, на безмежну втіху Руденкові, почав своє оповідання. Він переповідав «Мадам Боварі» Густава Флобера. Висока культура й точність переказу вразила Андрія. Він добре пам'ятав цей роман і міг це ствердити.

      А Руденко, напевно, не читав цієї книги і, може, тому весь обернувся на слух, хвилювався й вже переживав, як зовсім маленький школяр, якому розповідають чарівну казку. Жаднющий селюк Руденко. Аж смішно на нього дивитися! Який він голодний! Він страшенно голодний на слово мистецьке, на книгу, на літературу, якої він не читав, але страшенно хоче читати, бачити, все спізнати, доки ще живий. Очі йому світяться, й він, напевно, забув, що це він сидить у тюрмі.

      А Приходько помалу заполонив усіх і повів за собою.

      Скоро СКАЧАТЬ