Сад Гетсиманський. Іван Багряний

Чтение книги онлайн.

      – От ти кажеш, що ти був контрреволюціонером. Що ж ти брешеш?!

      – Єй-богу, правда!.. І врагом народа був!.. Був!

      – Добре. Раз так, тоді говори, що ж ти робив?.. Ти говори, а я буду писати, а ти тоді підпишеш.

      – Так я ж не вмію писати…

      – Нічого, я тобі я-ак дам! То ти тоді зразу підпишеш, хоч і не вмієш.

      – Підпишу, підпишу, гражданин…

      – Отож… А тепер говори, що ти робив.

      Бідний Аслан думає, тяжко думає, аж піт йому з лоба виступає, і не може збагнути, чого ж той слідчий від нього хоче. Нарешті зітхає:

      – Нічого я не робив. Я був контрреволюціонером. І врагом народа теж був…

      Слідчий б'є бідного Аслана по карку прес-пап'є і кричить:

      – Що ж ти крутиш, фашистська ти шкуро! Ти думаєш, ми не знаємо. Але нам треба, щоб ти сам признався чесно… Ти совєтську власть любиш?

      – Любим, любим, гражданин дорогий…

      – Отож!.. Так докажи! Ти признався, що ти був контрреволюціонером і врагом народа, а тепер же признавайся до кінця, що ти робив, як ти хотів валити совєтський лад і партію, як ти шпійонив, як ти продавав совєтську власть оптом і в розницю, як ти діяв разом з фашистами… Говори! Признавайся!..

      – Признаюсь.

      – В чому?

      – Що продавав совєтську власть. Був фашистом. Контрреволюціонером. Врагом… Все, як ти сказав. Все правда. Пиши – все правда.

      – Ти мені тут очей не замилюй! «Правда». Нащо мені така твоя правда?.. – Слідчий страшенно злоститься, тупотить ногами, аж піниться. Карапетьян показує, як саме той слідчий злоститься та піниться.

      – Ти мені говори, що ти робив? І як ти робив?!.

      – Харашо робим…

      Аслан, дурний, бідолашний Аслан, чистій черевиків, що завжди вірив усім на слово, що, крім чистіння черевиків, взагалі більше в світі нічого не вмів, а в фінінспектора «розписувався» прикладанням свого вузлуватого пальця, вмоченого в чорнило, не знав, чого слідчий від нього хоче.

      А слідчий вимагає – що ти робив?

      Ні, не знає Аслан, що саме він робив і що взагалі мусив робити путній контрреволюціонер. Тоді слідчий лупить Аслана щосили по карку, добре лупить, і відправляє до камери:

      – Йди й подумай.

      Аслан думає. В камері. Ні, він не думає, він плаче, а товариші – веселі його земляки, одчайдушні штукарі й «контрреволюціонери» з ласки Божої – за нього думають, вони його повчають, рятуючи, що має робити затятий «враг народа», отже, що має робити Аслан, щоби слідчий його дуже не бив уже… Підучившись, радісний Аслан проситься на допит – сам проситься, щоб якось уже кінчати ту справу швидше, щоб уже раз, зажмуривши очі, перепливти через ту страшну Лету тяжкого іспиту до радісного берега забуття й спокою.