Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ простір кам'яної келії не дозволяв ходити сягнисто, то й відвик; що зір утратив у шліссельбурзькій тюрмі – там вивчав математику й фізику, інших книг не давали; а те, що замкнутий, найкраще пояснить грузинська приказка: кого змія вкусила, той шнура боїться.

      Ви так реагуєте, професоре, наче ця примовка стосується вас… А втім, кого з нас змія не кусала! Проте я повинен вам сказати, що в Гулака цей страх показний… ну, не вмисне показний, а щось на зразок панцира черепахи, в який вона ховає голову, але не перестає рухатись у давно обраному напрямку. Адже ідеї кириломефодіївців, це ви знаєте краще за мене, були передусім просвітительські, а потім уже революційні, і Микола Іванович ні на мить не переставав працювати в річищі ідей створеного ним колись братства. Ви тільки подумайте: після пермського заслання він змінив аж п'ять місць учительської праці. Йому ніде не давали засиджуватися: «штраф», накладений на нього в 1847 році, не витертий з формулярного списку його справи й донині, і хоч сьогодні він має звання заслуженого вчителя з платнею тисяча п'ятсот карбованців на рік, усе ж куратор Кавказького навчального округу не задовольнив прохання дирекції нашої гімназії присудити Гулакові бодай найнижчу вчительську нагороду – орден св. Володимира четвертого ступеня. Кажуть, можновладці не можуть забути Гулакові його поведінки на слідстві. Та в цьому ви краще обізнані… Хіба ні? Ну, я думав…

      Та ось про його просвітницьку діяльність. Його гнали з місця на місце, а він не скорявся – покаянного листа не написав. У Одеському ліцеї викладав географію і математику, у Керченському інституті шляхетних дівчат – історію і російську мову, в Ставропольській гімназії – фізику, в Кутаїсі – космографію, у Тифліській класичній гімназії – математику, фізику, грецьку й латинську мови.

      Вас дивує широта його знань? Вона всіх дивує, хоча ми до цього й звикли. Не завжди можуть звикнути гімназисти: надмірна насиченість його уроків вимагає від учнів посиленої праці, а учні, як завжди, різні. Працьовиті обожнюють його, а лінтюхи не люблять – тож іноді Микола Іванович заходить у конфлікт з аудиторією. Знаючи його малоросійське походження, урвителі із задніх парт затягують грецьку азбуку – альфа-бета-гама-дельта… піро-сігма-тау – на мотив пісні «І лід тріщить»… Він тоді мало не плаче від образи, приречено повторює своє словечко «следовательно» («следовательно, я должен уйти, следовательно, я в вас ошибся») і виходить з будинку гімназії, дріботить униз проспектом або ж до Верійського узвозу – на берег Кури. Урвителі розбігаються по домівках, та більшість учнів наздоганяє свого улюбленого учителя, обступає, зупиняє, він відмахується від них, мов од мух, врешті мовить своє примирливе «следовательно, продолжим занятие» і, якщо відійшов недалеко від гімназії, – повертається, а коли задалеко (йому важко ходити), то всідаються усі в сквері Верійського чи Олександрійського саду і Гулак продовжує урок.

      Щодо його знань… Микола Іванович, подібно до Арістотеля, оволодів, мабуть, усіма науками. Занадто? Можливо… СКАЧАТЬ