Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ підвів погляд і враз пошкодував – ще не був готовий до цієї зустрічі. Професор Костомаров потирав хустинкою скельця окулярів, натужно, ніби крізь туман придивляючись до Гулака.

      Треба вийти, зібратися з думками, до такої зустрічі слід наструнити душу, не дай Боже почати все з докорів, задавнених рахунків…

      Було пізно. Подивована усмішка розтягнула вузькі уста Костомарова і відбилася – така ж сама – на обличчі Гулака; оголосили перерву, Микола Іванович стиснув лікоть Горяєву, мовляв, я уже йду… Відчув: зараз станеться щось непоправне. З-перед очей зникли розмріяні, натхненні колядою друзі й обличчя красуні Аліни зникло, залишилися тільки вони обидва, але не тут – у кабінеті Дубельта.

      Худе, відтінене світлими вусами, пооране зморшками обличчя керуючого Третім відділом імператорської канцелярії набрякає люттю, він кричить на зламаного страхом, пригніченого Костомарова: «Повторіть, повторіть усе, що ви говорили про Гулака! Бо пожалкуєте, о, як пожалкуєте!» І Костомаров, опустивши очі, повторив…

      Гулак подибав до виходу, та наздогнало його хрипке: «Миколо!», і він зупинився.

      Горяєв аж тепер пов'язав кінці: та це ж вони обидва колись – Господи!.. Він підбіг до Гулака і взяв його під руку.

      – Ви не впізнали професора Костомарова?

      Микола Іванович стояв незворушний, холодно дивився на другого Миколу Івановича, який наближався до нього з розпростертими для обіймів руками – підходив і ніяковів, погляд Гулака відштовхував його, він сповільнював крок і врешті зупинився. Гулак простягнув йому руку, суворо глянув, уклонився і без жодного слова вийшов з дзеркальної зали, залишивши розгубленого Костомарова і прикро враженого цією сценою Горяєва.

      – Колись Бог нас розсудить з тобою, Миколо… – сказав по хвилі Костомаров, дивлячись у той бік, куди подався Гулак.

      – На Божому суді потрібні будуть свідки, – почув тихо мовлене збоку. Повернув голову до незнайомого.

      – З ким маю честь? – спитав.

      – Старший викладач Тифліської гімназії Горяєв, професоре.

      – Свідки, кажете?.. Можливо, будете свідчити і ви…

      – Якщо спотребиться… Тільки не забувайте, що один свідок – це звинувачувач або оборонець, а багато – то вже совість.

      – Я не боюся і тисячі, колего, – зітхнув Костомаров. – Сумління свого не приховував ніколи. Яке вже є…

      Михайло Володимирович Горяєв

      Я з доброї, власної волі живу на Кавказі. Не висланий. А втім, як – з доброї? 1861 року (я тоді закінчував Петербурзький університет) розпочиналися славнозвісні студентські бунти, ви їх повинні пам'ятати, пане Костомаров, здається, тоді вже працювали професором історії в університеті… Та що це я таке кажу – «здається»?.. Вас вносили студенти на руках в аудиторію… Вам неприємно, що я про це згадую? Розумію, розумію, знамениті люди завжди скромні… Більше не буду. Та й, зрештою, ваших лекцій я, на жаль, СКАЧАТЬ