Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сходинці – червонопикий і мордатий, у кучмі, – одною рукою тримав нагайку, а іншу владно розчепірив перед панами, благаючи милостині тонюсіньким голоском. Втім зненацька порядок порушився на найнижчій сходинці: якийсь злидень, скоцюрбившись, заплазував на череві, мов черв'як, угору, його тусали, штовхали, але він чіплявся руками за каміння, скиглив і вперто дряпався далі. Червонопикий жебрак з нагайкою помітив улізливця, схопився на ноги, які тільки-но виставляв у виразках, напоказ, і, брудно лаючись, аж пика зовсім озвіріла, розмахнувся і оперіщив злидня нагайкою, бив його жорстоко, поки той не сповз униз.

      – Ти чому його б'єш? – кинувся до жебрака Тарас.

      – А це не твоє, пане, діло, – ошкірився до нього жебрак. – У вас свої порядки, а в нас свої… – І тут же запищав тоненьким голоском: – Пода-а-йте Христа ра-а-ди!

      – Недовго, недовго вже тобі знущатися над нами, – почулося жалісливе внизу. – Ось на Маковія оберемо іншого отамана, і ти будеш сидіти тут, де я…

      Друзі повернулися й подались до дзвіниці, прикро вражені побаченим.

      – І тут нерівність, і тут деспотизм, – промовив Гулак. – Та все-таки переобирають отамана, а в нас цар доживотний… А ти ще мрієш, Миколо, про справедливий царський скіпетр…

      – Усе – від глибокої тюрми аж до високого престолу – міняти треба на новий лад, – рік Тарас. – Усе суспільство.

      …Злітало з липи, вигойдуючись у повітрі, пожовкле листя. Гулак замислено спостерігав цю форму руху часу. Дрібна деталь – а злагоджено, продумано, наче стоїть ось тут, за липою, і всюди – в кожній точці всесвіту – Майстер Часу і Простору, який володіє Рухом і має силу й право повертати його напрямки. Повільний падолист уже не навіював Гулакові думок про швидкоплинність життя, а навпаки – про його тривалість. Тільки що згадане перемістилося з минулого в сучасну площину й зажило поряд із нинішнім днем, немов жодної перерви не було. І взагалі немає «було», «буде», існує тільки «є» – як ця стара липа, що струшує з себе крихітні миті життя, а його в запасі дуже багато, і після перепочинку треба ще не раз зацвісти медоносним цвітом – дерево ж не відмерло.

      Гнітючий стан, який сьогодні з самого досвітку і дотепер вповзав у душу, мов їдкий дим з погарища, розвіювався; згадка про колишнє, зовсім недалеке, пробила густу повсть осамітнення, як свіжі протяги, дим щез, і полегшено зітхнув Гулак – він ще дужий і не повинен, не має права насильно ділити своє життя на колишнє і нинішнє, воно єдине в нього – від стиглої весни на дніпровських кручах до майбутньої зими над Курою, і день сьогоднішній з першим променем сонця із Махати і цим падолистом ліг у один вимір із днем вчорашнім, тож обминати його не треба, та й обминути неможливо.

      Микола Іванович підвівся, поправив окуляри, приглянувся в затінок липи, де мав би стояти у смокінгу й циліндрі з магічною паличкою в руці – інакшого уява змалювати не могла – всесильний Майстер Часу й Простору, а таки є, є та вища сила – Бог, гармонія, природа, називайте як хочете, але вона є!..

      Гулак подався до палацу. Дзеркальна СКАЧАТЬ