Останній гетьман. Погоня. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сказати, що вбив таки князя, нехай іде заявить, що стріляв у князя, нехай кається. Зітхнув.

      – Пес.

      – Хто пес, я?… Так, я – пес…

      – Ти вбив пса. Ірландського сетера. То сетер дворецького.

      – Сетер? Не може бути! Це правда? – Його очі засяяли, як великодні свічки: – Ти не жартуєш?

      – Чого б я мав жартувати. Та й хто б поліз до тебе серед ночі. Кому ти треба.

      – А ти?

      – Ну, я не міг. Я – козак. Лицар. У нас так не роблять.

      Шувалов упав на коліна, тицьнувся до Олексієвої руки, аж той подумав, чи не хоче фаворит його вкусити. А той цілував руки, коліна, плечі його дрібно тремтіли, з очей крапали сльози.

      – Пес… Я врятований. Я живий…

      З того дня Шувалов жодного разу не глянув на Розумовського зизом.

      Розділ десятий

      Дівчинка сиділа на воротях.

      – Їде, їде! – заплескала вона в долоньки.

      Кирило знав, що ні Єлизавета, ні Олексій не мають наміру приїхати. Олексій послав його, щоб він подивився на його доньку. Кирило ласував малиною, тепер він підійшов до воріт, подивився в щілину. Справді, на протилежному боці широкої галявини зупинилися дві паровиці: один фаетон і один віз, з воза позіскакувало четверо чоловіків, черідкою побрели попід лісом, охоплюючи будинок з парканом. Кирило не вагався ні на мить, він підбіг до хліва, біля якого двірник Серапіон рубав дрова, гукнув:

      – Бери сокиру й біжи за мною!

      Вони перебігли через молодий садок і підбігли до паркану на протилежній від воріт стороні. Кирило тицьнув рукою на стовпчик.

      – Рубай!

      Серапіон витріщився на нього.

      – Рубай! – страшним голосом наказав Кирило. І потім: – Тепер оцей. Навались!

      Вони натисли на паркан. Він хилитнувся, затріщав, і чималий його шмат повалився на той бік. Кирило притьма кинувся до коня, який жував овес під повіткою. Кінь був не розсідланий. Підтягнув задню попругу й, не загнуздуючи, скочив на нього. Підлетів до воріт, схопив дівчинку, кинув поперед себе в сідло й помчав до вилому в паркані. Копита простукотіли по дошках, одна дошка вломилася, кінь спіткнувся, але встояв, тільки нахилився вперед; помчали по ледь помітній лісовій дорозі. Хльоскали по обличчю гілки, він відкидав їх, прикривав дівчинку й белькотів, сам ледве пам’ятаючи, що каже:

      – Ми їдемо кататися. Ти ніколи не каталася верхи на коні? Все буде добре. Не плач.

      Дівчинка не плакала. Вона була навдивовижу спокійна.

      – А потім поїдемо до мами. У такій великій-великій кареті.

      У кареті їхати їй не довелося. Вона їхала в шатрі чорної єврейської балігули, яка хилиталася позаду Кирилового обозу, що прямував до Глухова. В обозі їхало чимало євреїв-крамарів. Їм заборонили жити в Москві та Петербурзі, й вони перебиралися на Україну.

      В одній з таких балігул їхав і Северин – гетьман узяв його з собою. Северин невимовно радів – їде на Україну, геть з цього смердючого Петербурга, з цього СКАЧАТЬ