Останній гетьман. Погоня. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Справді людина. При спалаху зірниці побачив, що то Самійло, спить на розстеленій свиті.

      – Самійле!

      – Га? Що? – Той тер кулаками очі.

      – Чого ти тут лежиш? Що таке?

      – Та то я так… Щоб пан гетьман… Бо ж всіляке буває.

      – Яке всіляке? Що ти балакаєш.

      – Ну, щоб ніхто-ніхто…

      – А хто може? В дворі варта.

      – Та тая варта, – Самійло стояв, потираючи ногу об ногу. – Я позаминулої ночі бачив, як хтось підходив під ваше вікно, під оте, у вітальні. Ви саме з паном Скоропадським розмовляли. Я раніше бачив того чоловіка в графа Теплова.

      «Он воно що, – подумав Кирило. – Підслуховують. Так, але ж позавчора ми з Скоропадським говорили про грошові справи. З Сенату надійшла реляція, щоб московські підміністри перевіряли грошові рахунки. Скоропадський обурився, я теж, учора надіслав листа до Сенату».

      – А ти, коли такий дошпетний, зроби ось що: піди до Петропавлівського монастиря й непомітно, з кущів, постеж, чи ніхто підозрілий там не вештається. Тільки щоб ніхто тебе не бачив і нікому не кажи.

      …Самійло двічі обкружляв довкола монастиря, а тоді затаївся в ліщині й стежив. Пройшла монашка з торбою, проїхав віз з дровами. Самійло навпочіпки перемістився до краю галявинки. На ній росли якісь квіточки, голубі-голубі, на тоненьких ніжках. Трохи схожі на дзвіночки, але не дзвіночки. І враз з воріт випурхнуло якесь створіння, то була дівчинка. Вже майже не дівчинка, але ще й не дівка, і навіть не дівочка. Вона ступила кілька кроків і наштовхнулася поглядом на Самійла. Стенулася, заніміла. Чорні-чорні очиці дивилися злякано. Й сама чорна, схожа на циганку, коси товстющі, закинені за плечі, в чорній халамиді, в одній руці тримала пучечок квітів, в іншій – бублика. Це вона прийшла по оці квіти. В Самійла щось стрепенулося в серці: була ця дівчинка така гарна й така злякана, що він спантеличився.

      – Не бійся, я… я…

      Дівчинка раптом випросталася.

      – А я й не боюся.

      «Яка ж вона гарнюсінька, – думав Самійло, – як ластівочка».

      – Аделя, Аделя, – долинув з-за брами голос.

      – На, – мовила дівчинка й кинула Самійлові до ніг бублика, а сама вертнулася й побігла в браму.

      Коли Самійло доповів Кирилу про побачене, той сказав:

      – Нікому-нікому не кажи про дівчинку. Залізом розпеченим будуть допитувати – мовчи. Ходи туди кожного дня. Вдвох з Северином. Я йому скажу.

      А самому тривога поселилася в серці.

      Через два дні приїхала Катерина, дружина, з дітьми. Хоч одружили Кирила на ній майже силоміць, але за цей час він до неї звик, а ще й діти. Скучив за нею, цілував, милував до ранку. Наступного дня знайомив її з палацом, надвечір пішли гуляти в парк. Тут росли старі липи, які вписалися в новий парк, і кущі рай-дерева, і жасмин, і бересклет. У дальньому кінці парку СКАЧАТЬ