Останній гетьман. Погоня. Юрій Мушкетик
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Останній гетьман. Погоня - Юрій Мушкетик страница 25

СКАЧАТЬ запрошення, вийшов за ним. Ніч огорнула їх одним теплим плащем, великі зорі блищали вгорі, наче срібляники. Йшли через радний майдан.

      – Тут відбуваються всі урочистості? – запитав гетьман. – Паради…

      – Ну, парадів у нас не буває. Огляди війська, вибори і все інше.

      – Що інше?

      Скоропадський на мить затнувся.

      – Всіляке, добре й лихе.

      – А лихе яке?

      – Ну ось… Як відв’язався Мазепа від царя Петра, в оцій церкві, – кивнув на Миколаївську церкву, – проголосили анафему Мазепі. А тоді через майдан тягли на мотузці ляльку-Мазепу, отам стояла шибениця, і його на ній повісили. Але не тільки ляльку. А й Чечеля, коменданта Батуринської фортеці, за те, що не хотів впускати досередини Меншикова, який учинив потім там жахливе вбивство: дітей брали на багнети і вкидали у вогонь, по восьмеро немовлят прив’язували до кожного крила вітряків і запускали вітряки, жінок ґвалтували і вбивали…

      Якийсь час ішли мовчки. Вийшли на вулицю, її освітлювала заграва від багать над Есманню.

      – А який він був, Мазепа? – тихо запитав Кирило.

      – Який? Вчений дуже, розумний, гарний з себе. Жінки його любили. Хитрий був і трохи крутійський. Отож і себе перехитрив.

      – Як так?

      – Таївся від усіх, що до Карла хоче йти. І цар розтягнув усе військо, одних під Лісну на шведів, інших на канали. А коли одкрився – для всіх була несподіванка, чимало й генеральних покинули його: Скоропадський, Апостол, Полуботок. Петро шле реляції по всій Україні, ніби то не він, а Мазепа панщину заводить, а гетьман мовчить.

      Над головою щось залопотіло, либонь, на осокорі, обвішаному воронячими гніздами, зіслизнула з гілки якась ворона. Розумовський уповільнив кроки. Оглянувся.

      – Мазепа, чого він хотів?

      Михайло довго мовчав.

      – Свободи.

      – Кому? Якої свободи?

      – Ну… Всім. Люду нашому, старшинам, козакам. Щоб не посилали на гибіль кому там, – показав рукою вгору, – заманеться, на канали, в піски азійські. Щоб податок збирали свої, на власне військо, а не чуже, щоб полки чужинські не стояли на нашій землі.

      – Полки всі будуть прибрані. Один лишиться. Імператриця указала. Й податки будемо збирати самі.

      – Дяка їй. Та чи надовго це? – Й збився з ноги.

      – Ну, а Скоропадський яким був?

      – Тихим. Вірно служив Петрові. Хазяїн, одних волів тисяч по двадцять відганяли в Шльонськ на продаж. І вовна, й полотна, не кажучи вже про пшеницю. Й усі ті виторги не йшли в нашу кишеню. Його цар закликав до столиці, стрічали за сто верст з музикою, з гарматною стріляниною. В столиці на його честь щодня банкети з феєрверками. Три місяці розкошував. А як їхав додому – вже сідав у карету, – йому в руки промеморію, за якою він вже ніби гетьман, ніби й не гетьман, призначено СКАЧАТЬ