Відрубність Галичини. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Буковини від Галичини. Чотири руські посли-селяни спротивились тому, почуваючи себе до єдності з галицькими русинами. Румуни Чуперкович і Боднар і німець Краль були за автономію краю. На Буковині починається завзята агітація pro і contra; партія дідичів і румунів засновує в Чернівцях газету «Bucovina», видавану в пансько-румунськім дусі німецькою мовою. Ся газета зараз у першім своїм номері кидається з безтямною злобою на руських послів-селян, обкидаючи їх найпоганшою лайкою, називаючи їх «übelberüchtige, blödsinnige, stupide Bauern»20, які «задля нашої нещасної устави виборчої на нещастя і на сором нашого краю сидять в раді державній і дають водити себе за ніс деяким інтригантам, аби просити за злучення Буковини з Галичиною». Вони «ідіоти, йолопи, виродки», і т. д., а «їх провідник і голова Кобилиця – се кримінальник, що за плюгавий злочин – нищення домінікальних лісів – був перед кількома роками засуджений чернівецьким циркуловим судом карним на кількамісячний арешт і сю кару відсидів».

      Та сього не досить. Для ліпшого поборення антиавтономічних змагань руських селян треба було подати в підозріння їх лояльність супроти Австрії, зробити їх бунтівниками, зрадниками краю. І ось «Bucovina» від першого свого числа виступає з твердженням, що Кобилиця – союзник збунтованих угрів. «Від жовтня, – читаємо там, – він не сидить у раді державній, а займається ворохобнею і задля зради держави під час нападу відділу Бемових повстанців на Буковину заслужив собі на шибеницю, та спасся від неї лише таким чином, що втік». В тім самім числі мотивується сей закид ось яким оповіданням: «Дня 5 січня рознеслася чутка, що Бем із Семигороду впав на Буковину; через се настав великий переполох, але два дні пізніше надійшли спокійні вісті. Та небавом почуття безпечності знов розвіяла тривожна звістка, що посол до ради державної Кобилиця (руський селянин) із Сігета, куди втік був перед кількома тижнями задля попереднього збунтування гір, нараз, безпосередньо перед нападом Бема, появився в горах між своїми земляками, руськими гуцулами, скликав їх цілком сміло й спонукав до того, щоб мали напоготові гроші, живність, овес і сіно для відділу повстанців, який там мав з’явитися, аби заздалегідь відмовили участі в ополченні, що мало пізніше приготовитися, як і взагалі всякої помочі при робленні засіків, заряджених у горах на угорсько-семигородській границі, і щоб у всім були готові підпомогти і по-приятельськи прийняти у себе повстанців. Енергічні зарядження циркулу, безпроволочне обсадження руських гір значними відділами піхоти й кінниці, нарешті, поставлення кількох шибениць здушили лихого духу в зароді та привели під’юджених гуцулів знов до розсудку. На жаль, удалося головному провинникові Кобилиці знов уйти перед рукою справедливості: він утік знов у сусідній Сігет до повстанців, до котрих, здається, вступив у службу».

      Неправду сеї звістки стверджує найліпше цитований вище лист Сиржистого, який власне 6 січня, отже, в сам день відвороту Бема з Дорни, вернув до Чернівець із Путилова, очевидно, полишивши там усе в спокою. СКАЧАТЬ