Відрубність Галичини. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Вони тоту карту взяли до двора читати,

      А їм сказав пан мандатор громаду зізвати.

      Вни зізвали вісім людий, девєтого війта,

      Сих післали та до Кутів та до супровіту.

      Прийшли вони та до Кутів та й взєли чекати,

      А віходе пан староста, взєв льоси метати.

      Ой узєли тоти льоси на Рижку впадати.

      Як бачимо, врозумінні гуцулів вибір посла на сейм – то був той сам вибір депутата чи пленіпотента, яких вільно їм було вибирати й досі. Сей депутат мав заступати інтереси громади супроти панів, тим-то розуміється, що ним не міг бути пан, лише селяни. І справді, Буковина дала в 1848 році з сільських округів самих послів-селян; одиноке місто Чернівці вислало префекта гімназії Краля. Інші посли були: Юрко Тиміш із сільського округу Чернівець, Михайло Боднар із Радовець, Василь Кірсте із Садагури, Іван Долинчук із Сучави, Мирон Чуперкович із Гурагумори і Лук’ян Кобилиця з Вижниці.

      Як бачимо, майже безпосередньо по виході з тюрми хвиля бурливого року винесла Кобилицю на становище, про яке він перед кількома місяцями, певно, не смів і думати. Не диво, що його вибір діткнув буковинських шляхтичів дужче, ніж вибір якого-будь іншого селянина. Один із тих шляхтичів, якийсь поляк із Чернівець, що підписався буквами G. N., не залишив бризнути на Кобилицю їдким памфлетом у 22 ч. тарнівської часописі «Zgoda» з дня 29 липня. Оповідається там, що дня 10 липня, в день Св. Петра й Павла по руському календарю, був у Чернівцях на ярмарку «nasz poczciwy Szela», звісний ватажок тарнівських різунів із 1846 р., перенесений урядом до камеральних дібр Сольки коло Радовець, де для нього закуплено 32 морги землі. Шеля буцімто жалувався на уряд, що не велів його вибрати послом до Відня, і, вишукавши покутного писаря, подиктував йому жалобу до міністра внутрішніх справ, де виказував свої заслуги коло добра Австрії, покликується на те, що в Тарнівщині його вважали «królem chłopów», і твердить, що властиво йому слід було бути послом до сейму. «Przeciwnie, – пишеться буцімто в тій супліці, – z okręgu rusko-kimpolungskiego wybrano Luciana Kobielica, który niczem więcej nie jest jak tylko prostym chłopem, który w r. 1843 się poważył mieszkańców tego samego sioła i dozorców pańskich napastować, gęby im zapychać, krzyżować, do drzew przywiązywać, na nich kipiącą smołę lać; za co kryminalnie karany na ciężkie więzienie i do 50 kijów skazany został. Takiego człowieka na Sejm wybrali! Cóż może być z wyzwolonego kryminalisty?14»

      Д-р Кайндль, згадавши про ту допись, справедливо догадується, що ся нібито супліка Шелі мусить бути безличним фальсифікатом, бо коли б таке письмо справді вплинуло до міністерства, то воно було б не залишило зарядити слідство і не допустити злочинника до мандату. Я додам, що й інші посли, особливо галицько-польські шляхтичі, які дуже чигали на компромітування руських послів, були б не залишили визискати сеї справи, коли б у ній було хоч зерно правди. Факт, що вибір Кобилиці, невважаючи на сей памфлет, затверджено у Відні без суперечки, доказує найліпше, що в розрухах та злочинах під час бунту 1843 р. Кобилиця не брав участі і з приводу сього факту, хоч, ув’язнений, не був кримінально засуджений, а пізніший засуд 1847 також не був для нього дифамацією.

      У віденськім сеймі Кобилиця, простий, СКАЧАТЬ