Відрубність Галичини. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Лишилось іще зловити тільки самого Кобилицю та його спільників. По селах, охоплених бунтом, почались арештування; ув’язнено і 18 цвітня приведено до Чернівець 20 селян («Bucovina», 1849, ч. 9), але Кобилиці не було між ними. Окружні комісари Канне й Ясинський їздили по селах, шукаючи за ним, але даремно. Вони навіть визначали досить показну суму грошей для того, хто би зловив його або вказав, де він пробував. Довідавшися, що Кобилиця вперед часто бував у домі уніатського священика о. С. у Путилові, барон Канне обернувся до нього з запитаннями. Священик признав, що Кобилиця справді часто гостив у нього і виявляв йому велике довір’я, бо, хоч сам православний, він не любив православних попів. Перед путилівською сесією Кобилиця також приходив до нього «на поклін». І жінка Кобилиці також часто заходила до о. С. у ту пору, коли її муж був у Відні, й цікавилася, що там нового пишуть у газетах. Ось і все, що вивідав Канне від о. С. Та коли заговорив про те, чи о. С. не вишукав би якого гуцула, що міг би видати Кобилицю властям, о. С. відповів: «Ні, пане бароне. За всі скарби світу ніякий гуцул не видасть вам Кобилиці. Скажу ще більше: якби вони дізналися, що ось я з вами тут щось задумую проти нього, то, певно, повісили би мене на першій-ліпшій гілляці».

      Тим часом сейм у Кромерижі, не діждавшись ані приїзду Кобилиці, ані жадної звістки від нього, на засіданні 6 лютого одноголосно і без дебати на внесок самої президії уневажнив вибір Кобилиці на посла й поручив Міністерству внутрішніх справ розписати нові вибори. Кобилиця все ще ховався в горах. Лише його жінка іноді виходила з лісів, щоб почути, що діється між людьми. Раз якось вона зайшла до Путилова до о. С., і сей почав вияснювати їй небезпеку, що грозить її мужеві, та безплідність дальшого опору, і кінець кінців намовив її, аби разом із ним поїхала до Чернівець до комісара барона Канне. Комісар прийняв її дуже чемно, розпитав докладно про все і списав довгий протокол її зізнань. Він хотів іще другого дня дальше розпитувати її, але в тій хвилі одержав телеграфічний наказ як стій вирушити в характері цісарського комісара на угорську границю з військовим відділом генерала Вольгемута. Які се були зізнання жінки Кобилиці – не знаємо; цікаве лиш те, що він не то що не арештував її, а ще й дав їй писемний сертифікат, яким позволялось їй вернутися до рідного села і жити там без перешкоди. Може, Канне міркував, що сим він приспить обережність Кобилиці і колись захопить його в його домі.

      Але Кобилиця не пішов на сей підступ. А тим часом чернівецька «Bucovina» знов повела проти нього напади в попереднім тоні. 6 марта вона пускає делікатну інсинуацію на адрес властей, «що в недуже певнім Русько-Кимполунзькім повіті, заселенім руськими гуцулами, як чути, мають власті поступати дуже обережно при набиранні крайового ополчення, а всі більш або менше скомпромітовані прихильники Кобилиці мають бути від нього виключені». Дня 4 цвітня знов алярмове донесення: «Лихої слави Кобилиця зі своїм небезпечним агентом Бірлою Миронюком знов появився СКАЧАТЬ