Нічний молочник. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      9

      Місто Бориспіль. Вулиця 9 Травня

      Після «зникнення» Мурика життя у Діми вдома стало похмуре, як ніч. Валя по п’ять разів на день висилала Діму в різні закутки міста, де, згідно з чутками й неперевіреними даними, бачили великого сірого кота, що за описом і фото нагадував зниклого. Весь Бориспіль уже був обклеєний розксереними оголошеннями з фотографією Мурика та жалібним проханням «знайти за винагороду». Валя навідріз відмовилася від пропозиції чоловіка написати «…за розумну винагороду». Діма вже й сам нерадий був, що втрутився зі своїми порадами у невдячну справу підготовки оголошення про зникнення кота, якій дружина віддалася цілковито. Невдячну хоча б тому, що ніхто не міг повернути їхнього Мурика. Точніше, знайти його прах теоретично могли, але такий фінал справи навряд чи потішив би Валю.

      Отож Діма просто терпляче чекав, поки жіноче серце заспокоїться. Ходив собі на службу, контролював регулярне й відповідальне обнюхування багажу пасажирів, що відлітали й прибували. Стежив за настроєм Шаміля. А коли повертався додому, то потрапляв в атмосферу безмежного горя. Передбачаючи прохання дружини, сам казав: «То я піду Мурика пошукаю», і перебирався до гаража, де зручніше облаштував свій куток між задньою стіною будівлі й старим БМВ. Навіть спіральний нагрівач собі там поставив, щоб тепліше було.

      Там, у гаражі, його й застали Борис і Женя. Спершу вони, як і належить, зайшли до будинку. Валя повідомила їм, що Діма подався на пошуки кота. Чолов’яги були тямовиті, тож, вийшовши з подвір’я, відразу рушили до гаража.

      – Слухай, це повний абзац! – збуджено почав Борис, коли вони влаштувалися у зручному запліччі гаража біля нагрівача. – Три дні його вдома не було!

      – Кого? – спитав Діма, у чиїх думках головне місце посідав «зниклий» Мурик.

      – Та велосипедиста того! – випалив Борис. – Його дружина в істериці билася! Я з тією повісткою до нього три дні ходив, лише дружину заспокоював. Казав їй, що він, може, ховається десь, щоб та повістка його боком обійшла. А нині вранці приходить додому, худий, як дідько!

      – Та він і так худий був! – пригадав Діма.

      – А став іще худіший, обличчя – суцільний тобі Бухенвальд, вилиці стирчать. І знаєш, що він їй сказав?! Що він на велосипеді до Чернігова їздив, до племінника!

      – А навіщо? – запитав Діма.

      – І я його те саме спитав: навіщо? А той лише плечима знизав!

      – Ні-і, – протягнув Женя, який досі сидів мовчки. – Він потім щось про брак утоми говорив… Казав, що відчув зайву бадьорість у тілі, то й вирішив рвонути кудись подалі…

      – Випити хочете?

      Борис хитнув головою заперечливо, а Женя радісно кивнув.

      Діма поставив на табуретку, що правила за столик, тарілку з квашеними огірками і наповнив дві чарки. Але перш ніж випити, поскаржився на СКАЧАТЬ