Название: Нічний молочник
Автор: Андрей Курков
Издательство: OMIKO
Жанр: Современная русская литература
Серия: Зібрання творів Андрія Куркова
isbn:
isbn:
Борис і Діма перезирнулися.
– Він що, образився? – спитав Діма.
Борис мовчки махнув рукою.
– Хлюпни й мені чарочку, – попросив він.
Діма налив.
– Треба було з нами, на трьох, – сказав він.
– Я на трьох більше не п’ю, – похмуро повідомив Борис. – Пити на трьох – це друга ознака алкоголізму.
– А перша?
– Перша? Це пити на самоті…
– Знаєш, мені наплювати, що в цих ампулках – наркотик чи ліки від раку. Головне – вигідно їх продати, —
поділився після чарки горілки Борис. – Я б тоді доньку в університет влаштував, на платне навчання. А ти справді, знайди схожого кота, виваляй його в багнюці й додому принеси. Скажи, що він по кицьках волочився і на себе не схожий… Вона й заспокоїться. Та й не кота їй треба, а дитину!
– Це наша справа! – став на захист дружини Діма.
– Певно що ваша, – погодився Борис, підводячись із саморобної дерев’яної лавочки. – А валізочка – наша справа. І краще б її чимшвидше закінчити!
10
Київська область. Макарівський район
Село Липівка
Наступний ранок почався в Ірини на п’ятнадцять хвилин раніше, ніж зазвичай. Вона перенесла миску з замоченою у фарбу хусткою до бойлерної. Далі повісила її на мотузку просто над мискою. Хай фарба скрапує.
Збиралася у хорошому настрої. Встигла випити чаю з холодним сирником і розчинити кип’яченою водою молочну суміш для Ясі. Тільки коли надягла пальто, на мить розгубилася: а на голову що? Її погляд упав на материну вовняну хустку, чорну з червоними трояндами, куплену колись у циган на фастівському базарі. Мама тоді три такі придбала, отже, дві хустини ще десь лежать. Ірина пов’язала хустку на голову, взяла торбину і вийшла.
Сніг на порозі заскрипів під ногами.
Маршрутка над’їхала вчасно. Зайнявши своє місце, Іра розслабилась і заснула. І замість того щоб побачити сон, вона вловила голос, який долинув з незвичної синюватої темряви: «Вір, він повернеться! Точно повернеться».
– Хто повернеться? – подумала вона вві сні.
А голос відповів: «Він».
– А хто він? – знов перепитала Ірина. А що, коли «він» – це Ясин батько? Такий «він» був їй геть не потрібен! От якби якийсь інший «він», який зміг би стати люблячим батьком для донечки й гарним чоловіком для неї самої. Але заледве чи він сам прийде. Але й голос же сказав не «прийде», а «повернеться»! А повертається лише той, хто спершу пішов.
Отак дрімаючи, їхала Іра в маршрутці темною дорогою. Попереду її чекав Київ, який вивільнить її переповнені молоком груди і ще молока попросить.
І знову вивільнить груди, висмокче все до останньої краплі й відішле додому, заплативши не надто скупо, але й не щедро, а так, щоб вистачило їй, Ірині, сили й бажання продовжувати цю щоденну рутину доти, доки в її грудях не висохне молоко.
СКАЧАТЬ